Глава 31

Після важкого дня на роботі Лейла та Емалія виходили з офісу і одразу потрапили під сильну зливу. Краплі дощу заливали все навколо, і вулиці перетворилися на маленькі річки.

Адам і Кларк, помітивши їх під парасолями, зупинилися і запропонували підвести:
— Хлопці, можливо, вам краще сісти до нас у машину? — запропонував Адам, намагаючись зробити ситуацію легкою та невимушеною.

Лейла злегка посміхнулася і ввічливо відмовилася:
— Дякуємо, але ми вже викликали таксі.

Емалія додала:
— Так, ми почекаємо. Нічого страшного.

Проте через хвилину оператор таксі повідомив:
— Вільних машин немає, будь ласка, очікуйте на дзвінок.

Лейла та Емалія переглянулися: ситуація ставала незручною. Злива посилювалася, а жодного транспортного засобу поки не було видно. Чоловіки кинули один одному погляд — вони розуміли, що зараз Лейлі та Емалії доведеться зробити вибір між комфортом і принциповістю.

— Хочете, ми можемо залишитися поруч, поки не приїде таксі? — обережно запропонував Кларк.
Лейла похитала головою, демонструючи, що вони вірні своїм планам, і відповіла:
— Дякуємо, але ми чекатимемо. Це лише дощ, ми впораємося.

Злива продовжувалася, підкреслюючи відчуття невизначеності і змушуючи кожного героя відчути напруження моменту, коли вибір між допомогою і принциповістю стає очевидним.

Лейла та Емалія стояли під парасолями, спостерігаючи, як злива перетворює вулиці на блискучі струмки. Адам і Кларк залишилися поруч, мовчазно стоячи, намагаючись не втручатися, але в їхніх очах читалася дивна напруга.

Вони дивилися на Лейлу й Емалію, і всередині з’явилося відчуття, яке вони самі ще не могли пояснити: це було щось більше, ніж звичайна симпатія, але менше за те, що можна назвати серйозними стосунками. Обидва чоловіки, звиклі до легких романів і коротких зустрічей на одну ніч, відчували непростий дискомфорт — адже ці жінки викликали повагу, щирий інтерес і водночас невловиму загадку.

— Мені здається, що вони… не такі, як усі, — тихо сказав Кларк, не відводячи погляду від Лейли.
— Так, — відповів Адам, злегка здивовано зітхаючи. — Я навіть не можу зрозуміти, що я до них відчуваю. Це не схоже на все, що було раніше.

Лейла і Емалія помітили їхню напруженість, але залишалися спокійними і невимушеними. Вони відчували, що чоловіки перебувають у стані нерозуміння, але не надавали цьому значення: зараз важливіше було пережити зливу і залишитися собою, незалежно від очікувань чи стереотипів інших.

Злива тримала всіх у своєму ритмі, змушуючи замислитися і відчути момент по-справжньому — без масок, без правил і очікувань. І для Адама та Кларка цей вечір став першим справжнім випробуванням: як зрозуміти свої почуття до жінок, які не піддаються традиційним сценаріям і водночас захоплюють своєю природністю.

Лейла та Емалія стояли під дощем, очікуючи таксі, але поступово почали помічати, що Адам і Кларк спостерігають за ними довше, ніж це було б звичайно. Їхня увага не мала нічого спільного з легкими, мимохідними фліртом або короткими зустрічами, які чоловіки зазвичай обирали.

— Ти помітила, як вони на нас дивляться? — тихо сказала Емалія Лейлі, трохи підозріло нахиливши голову.
— Так, — кивнула Лейла, відчуваючи легкий холодок у животі. — Це зовсім не те, що я бачила раніше. Це… уважність, яка лякає своєю щирістю.

Їхня підозра підсилювалася тим, що ці чоловіки явно не звикли до поверхневих знайомств і швидких романів. Адам і Кларк поводилися обережно, але водночас їхня зацікавленість була помітна — вони уважно слухали, спостерігали і навіть інтуїтивно намагалися передбачити реакції дівчат.

— Може, вони серйозніші, ніж здаються, — прошепотіла Емалія. — Або ж щось у їхніх намірах нам не відкривають.
— Так, ми не чергові для них… і це відчувається, — додала Лейла, розуміючи, що ця нічова зустріч під зливою може виявитися значно глибшою, ніж проста випадкова пропозиція підвезти.

Підозра змішувалася з цікавою напругою: дівчата відчували, що зараз виникає щось нове, що може змінити їхні уявлення про знайомства, чоловіків і власні почуття. І водночас вони зберігали обережність — не поспішати, не відкриватися повністю, залишатися собою в ситуації, яка випробовує інтуїцію і емоції.

Лейла й Адам стояли під невеликим навісом біля входу в будинок, коли дощ трохи вщух. Між ними встановилася тиша, яку важко було заповнити словами. Лейла відчула, що чоловік спостерігає за нею уважніше, ніж звичайно, і вирішила обережно перевірити його наміри:

— Дякую за пропозицію підвезти, — сказала вона, намагаючись зберегти легкий тон. — Але ми вирішили зачекати таксі.
Адам усміхнувся, трохи нервово, але щиро:
— Так, я бачу. Просто… хотів переконатися, що вам зручно. В цілому, я радий, що ви вирішили залишитися.

Лейла помітила щирість у його словах і в тоні, але залишалася обережною:
— Зручно, дякуємо. Мені здається, нам обом важливо дотримуватися власних принципів.

Водночас Емалія і Кларк стояли трохи осторонь, обговорюючи так само непрямо:

— Цікаво, чому вони поводяться не так, як інші… — тихо сказала Емалія, спостерігаючи за чоловіком.
— Мабуть, вони щось відчувають, але не готові це відкривати, — відповів Кларк, намагаючись не виглядати занадто впливовим.

Обидві пари зберігали дистанцію — фізичну і емоційну — але водночас перевіряли реакції один одного. Взаємна обережність створювала тонку напругу, але саме вона давала відчуття, що знайдено щось справжнє: уважність, щирий інтерес, і водночас невідомість, яка робила момент особливим.

Цей перший обережний контакт став початком того, що незабаром могло перерости у більш глибокі відносини — не через випадкову романтику, а через поступове пізнання один одного, де щирість і увага виявлялися важливішими за всі стереотипи.

Після коротких розмов під навісом Лейла й Емалія поверталися до будинку, і обидві відчували дивний суміш тривоги та хвилювання. Щирість Адама і Кларка, їхня уважність і нетипова для чоловіків зацікавленість здавалася одночасно привабливою і небезпечною.