22 глава

Повернувшись до офісу після тімбілдінгу, Лейла й Емалі відчували змішання приємного хвилювання та нових вражень від роботи поза офісом. Вони обговорювали смішні моменти дня, легкі жарти, спільні успіхи — і в їхніх розмовах відчувалася щирість і невимушеність, якої не було за столами офісу.

Але атмосфера серед колег була складнішою. Декілька жінок, яких можна було назвати «королевами» колективу, кидали пильні погляди, трохи стислі губи і тонкі, ледве помітні усмішки. Вони явно вважали, що нові помічниці отримали забагато уваги начальства і що їхнє власне становище тепер під загрозою.

— Ну що ж, бачимо, як їх відразу всіх зачепило, — тихо прошепотіла одна з них іншій, поки ніхто не слухав.
— Так, та ще й на тімбілдінгу… Я теж могла б бути там цікавою, — відповіла друга, і в її голосі прозирала легка заздрість.

Лейла і Емалі, не підозрюючи про ці думки, обмінювалися сміхом і враженнями від спільних завдань з Адамом і Кларком. Водночас вони відчували тонку зміну атмосфери, коли поверталися до робочих столів: приховані оцінки, легка напруга, мовчазні порівняння.

Адам і Кларк помітили це. Адам тихо прокоментував Лейлі:
— Не звертай увагу. Дехто завжди вважає, що має бути в центрі уваги.
Лейла лише кивнула, відчуваючи, що його підтримка важлива, і що ця напруженість зовсім не стосується них, а радше внутрішніх ієрархій колективу.

Кларк, звертаючись до Емалії, додав:
— Люди завжди шукають привід для заздрості. Ми просто робимо свою справу.
— Розумію, — відповіла вона, і в її голосі звучала впевненість, яка зміцнилася після тімбілдінгу.

Так Лейла й Емалі почали усвідомлювати, що робочий простір — це не лише професійні завдання, а й складна мережа людських емоцій, де увага керівництва завжди провокує реакції, а заздрість може ховатися за посмішками колег. Але одночасно вони відчували підтримку Адама й Кларка, і це давало сили залишатися собою.