20 глава

Тімбілдінг пройшов насичено: команда виконувала завдання на логіку, командну взаємодію та фізичну активність. Спершу всі були трохи напружені, адже робочі ієрархії залишалися в головах, але згодом сміх і спільні труднощі розслабили атмосферу.

Лейла й Адам опинилися в одній команді під час завдання на збирання конструкції з дерев’яних брусів. Він тихо підказував, коли вона вагається:
— Спробуй трохи нахилити цей брус — так буде міцніше.
— Зрозуміла, — відповіла Лейла, і між ними виникла легка гра поглядів. Вона помітила, що Адам усміхається, коли їй щось вдається, і це додавало впевненості.

Після завдання вони сіли на траву й трохи відпочили. Адам розповів про своє дитинство, про те, як він захоплювався музикою, а Лейла поділилася улюбленими книгами. Розмова була легкою, невимушеною, але в ній відчувалася прихильність, яка поволі виникала.

Тим часом Емалія і Кларк сміялися над своїми невдалими спробами скласти карту маршруту для командного завдання. Кларк жартував:
— Я точно не картограф, але з тобою, здається, все виходить легше.
Емалія посміхнулася, відповідаючи:
— Це було цікаво… і трохи кумедно.

Після всіх завдань команда зібралася на загальну перерву. Лейла і Емалія обговорювали свої враження тихо:
— Він… зовсім інший поза офісом, — шепотіла Лейла, дивлячись на Адама.
— Так, а Кларк… він сміється так, що не залишається сумнівів, що йому подобається бути собою, — додала Емалія.

Тімбілдінг завершився легкою бесідою біля автобуса. Всі сміялися над невдалими моментами, обмінювалися жартами та емоціями. Лейла й Адам, Емалія й Кларк відчували, що ці години зробили їхні стосунки більш людяними — тепер вони бачили один одного не лише як начальників і підлеглих, а як людей зі своїми звичками, емоціями і маленькими слабкостями.

Тімбілдінг став містком між професійним світом і особистим знайомством, де перші особисті розмови заклали основу для глибшої взаємодії в майбутньому.