19 глава

Колектив вирушив на тімбілдінг на околицю міста: зелена галявина, дерев’яні лавки, легкий вітер і сміх колег створювали атмосферу, зовсім відмінну від офісної. Для Лейли і Емалія це був шанс побачити Адама і Кларка поза строгим діловим контекстом, й зрозуміти, якими вони можуть бути в житті, а не лише на роботі.

Під час короткої перерви Адам підійшов до Лейли, несучи дві пляшки води:
— Тут жарко, краще поп’ємо, — сказав він спокійно, простим тоном, але Лейла відчула, як її серце трохи прискорило ритм.
— Дякую, — тихо відповіла вона, ловлячи його погляд. В його очах не було ділової строгості, лише легка увага і цікавість.

Кларк підійшов до Емалії, сміючись після невдалого командного завдання:
— Думаю, ми трохи переборщили з плануванням маршруту, — сказав він, і в його голосі звучала грайливість, що відразу знімала напругу.
— Можливо, — відповіла Емалія, теж посміхаючись. — Але мені здається, ми досить ефективно співпрацювали.

Малі розмови продовжувалися між командами, але найважливіше відбувалося поруч із начальниками: Лейла відчула, що Адам почав більше розповідати про себе, про улюблені книги, про музичні вподобання, не забуваючи професійних меж. Кларк із Емалією говорили про кіно і старі фільми, і сміх, який виникав, був невимушеним і щирим.

Ці перші особисті розмови відкривали новий рівень знайомства. Тепер вони бачили один одного як людей, а не тільки як начальника і підлеглу. Легкість і щирість починали розчиняти професійну дистанцію, і кожен погляд, кожне слово відлунювало тим вечором у кафе, створюючи тонку нитку між минулим і теперішнім.

Тімбілдінг став моментом, коли робота і особисті емоції вперше зустрілися без натяку на офісну суворість, а перші справжні розмови заклали основу того, що потім могло перерости у щось більше, ніж просто співпраця.