18 глава

Адам відчував дивне змішання професійної серйозності і особистої цікавість. Коли представив Лейлу команді і вимовив її справжнє ім’я, у нього з’явилося відчуття, що випадкова ніч у кафе набрала нового сенсу. Він пам’ятав її усмішку, легкий сміх, обережність у погляді — і тепер ці емоції поєдналися з усвідомленням, що вона його помічниця.

У серці Адама промайнув легкий трепет і водночас обережність. Він розумів: тепер кожен його жест і слово матимуть подвійне значення. Професійна дистанція — і водночас спогад про ніч, коли вони були просто людьми, а не начальником і підлеглою. Це створювало внутрішню напругу: йому хотілося допомагати, бути уважним, але одночасно зберегти рамки роботи.

Кларк відчував ще сильнішу внутрішню бурю. З першого моменту, коли Емалія переступила поріг офісу, він помітив знайомі риси обличчя, її погляд. Вдень, у кабінеті, він відчував хвилювання і привабливість, що змушували його посміхатися всередині, навіть коли розмовляв про проект.

Його емоції були змішаними: цікавість, легкий захват, внутрішній виклик контролювати себе як керівника. Кожен погляд, кожне слово Емалії тепер здавалися йому особливими, а робочі завдання — нагодою ближче її пізнати. Він розумів, що будь-який крок треба робити обережно, щоб не порушити межі професійності.

Тиждень пройшов у тихих спостереженнях: Адам помічав дрібниці у Лейлі — її зосередженість, хвилювання, легкі усмішки. Кларк слідкував за жестами Емалії, за її реакціями на його поради. Вони обоє відчували, що тепер їхні стосунки будуть складними: одночасно професійними, водночас сповненими особистого відлуння того вечора.

І хоч зовні вони залишалися спокійними, всередині вирувала суміш захоплення, обережності та легкого хвилювання. Вони знали: тепер будь-який день роботи буде перевіркою їхніх почуттів і самоконтролю, а минула ніч — ниткою, що пов’язує їхні світи.