16 глава

Перший тиждень пройшов у суцільному ритмі дедлайнів і нових завдань. Лейла відчувала, що Адам уважно стежить за кожним її кроком, не лише коригуючи помилки, а й помічаючи дрібниці, які зазвичай залишаються непоміченими. Його поради були точними і водночас делікатними, інколи з легким гумором, який змушував її посміхатися, навіть коли хотілося зосередитися.

Одного ранку сталася невелика помилка у звіті, яку Лейла не одразу помітила. Адам підійшов і тихо, але строго сказав:
— Подивися тут ще раз. Кілька цифр не сходяться.

Вона глибоко вдихнула, трохи збентежена, але його спокійний погляд і легка посмішка знову змусили її заспокоїтися.
— Дякую, зараз виправлю, — відповіла вона, і відчула, що його увага не тисне, а допомагає.

Тим часом Емалія зіткнулася з Кларком у плануванні пріоритетів. Він запропонував змінити розклад, і вона сперечалася, показуючи свої аргументи.
— Якщо ми змінимо пріоритети тут, проект зможе просунутися швидше, — наполягала вона.
— Я розумію, — відповів Кларк, — але ризики зростають. Давай знайдемо компроміс.

Їхня коротка дискусія закінчилася сміхом: Кларк підморгнув, коли Емалія помітно напружилася, і вона відповіла легким усміхом, розуміючи, що навіть у конфлікті між ними виникає тонкий зв’язок.

Після кількох таких дрібних моментів напруження й легкого гумору Лейла й Емалі почали помічати, як їхня робота злилася із особистою хімією: короткі погляди, невимушені усмішки, дрібні жарти. Це не заважало професіоналізму, але робило кожен день трохи яскравішим.

В офісі, серед паперів і проектних блоків, вони відчували: тепер робота стала не просто обов’язком, а маленькою сценою для зустрічі двох світів — професійного й особистого, де кожна помилка, кожне рішення, кожен погляд набуває нових відтінків.