14 глава

Перший робочий день Лейли та Емалі почався з інтеграції в колектив. Велика зала конференційного типу була заповнена людьми, що виглядали професійно, але доброзичливо. Нових працівників завжди знайомили з командою по колу — коротко, по іменах, з посмішками і легким гумором, щоб розрядити атмосферу.

Адам стояв біля проектора, представляючи себе офіційно:
— Доброго дня, колеги. Я Адам Рейнольдс, і відтепер Лейла буде моєю помічницею на проекті «Вектор».

Лейла відчула, як її серце здригнуло — тепер уже справжнє ім’я, і все фальшиве залишилося позаду.

Кларк зробив крок вперед і промовив до колективу:
— І я, Кларк Дерн, буду координувати частину роботи Емалії. Радий, що вона приєдналася до команди.

Емалія відчула легке тепло — і водночас страх: тепер вони обоє знали імена, знали, що більше ніякої гри з псевдонімами не буде. Це була нова стадія: від випадкових зустрічей у кафе — до формальної, робочої реальності.

Колектив привітав нових помічниць дружньо, пропонуючи чай, каву, короткі знайомства по кріслах. Але Лейла й Емалі відчували, що центральні фігури цього нового світу — саме Адам і Кларк. Їхня увага стала теплішою, більш дбайливою, але й більш професійною: тепер усе мало межу, яку не можна переступати.

Мить знайомства змішувала невимушене тепло колективу і ту тонку, невидиму хімію, що ще вчора почалася у кафе. І хоча вони вже знали справжні імена, відчуття неминучості не зникло — скоріше, стало сильнішим.

Лейла і Емалі зрозуміли: тепер їхня історія переплетена не тільки з випадковою зустріччю, а й із роботою, колективом, проектами, і що відтепер вони будуть бачити один одного щодня, у будь-якій професійній ситуації.