13 глава

Наступного ранку Лейла зайшла в офіс, відчуваючи хвилювання, яке не могло пояснити жодне робоче завдання. Величезна зала, строгі столи, телефони, комп’ютери — все виглядало звично. Але коли її очі вперше впали на нового начальника, серце здригнуло.

Адам сидів за своїм столом, строгий, зібраний, в очах його читалася та сама глибока увага, яку вона відчула ще в кафе. Він помітив її миттєво, і на його обличчі з’явилася легка усмішка — ділова, стримана, але теплою лінією нагадувала нічну зустріч.

Поруч стояв Кларк — другий начальник, який тепер керував новим проектом. Його погляд миттєво зустрів очі Емалі, і на секунду світ завмер: ніякої гри, лише невимушена впевненість, яку вона пам’ятала.

— Добрий ранок, — промовив Адам, голос рівний, професійний, але з відтінком, який не залишав сумнівів, що він пам’ятає ніч у кафе.
— Добрий ранок, — відповіла Лейла, намагаючись сховати будь-які ознаки хвилювання, хоча руки трохи тремтіли.

Кларк підійшов до Емалі:
— Радий бачити тебе тут. Гадаю, ми будемо багато працювати разом.
— Так, — тихо відповіла Емалі, відчуваючи, що професійність цього моменту змішується з особистою напругою і цікавістю одночасно.

Навіть у офісі, під строгим світлом ламп і шумом комп’ютерів, вони відчували зв’язок: тонкі, непомітні знаки уваги, погляди, які зберегли мить тієї ночі. І хоча зараз усе було формальним, діловим, вони знали — їхня історія тільки починається, а робочий простір став новою сценою для знайомства, яке вже неможливо відмотати назад.

Кожен крок, кожне слово тепер мало вагу: між професійним і особистим виникала тонка гра, де минуле не можна було забути, а майбутнє обіцяло несподівані повороти.