Емалі підвелася, стискаючи телефон у руці.
— Вибачте, мені потрібно йти, — сказала вона, і її очі швидко пробігли по обличчях Лейли, Адама та Кларка.
Лейла кивнула:
— Добре, йди. Але… добре, що ти повернулася.
Кларк підвівся трохи вперед, ніби хотів сказати щось важливе, але стримався, обмежившись легким кивком. Адам тихо додав:
— Бувай, і бережи себе.
Дівчата вийшли з кафе у дощ, що ще залишався на тротуарах, й рушили у різні боки. Мить здавалася останньою, закритим кадром старого фільму.
Та доля вже готувала новий сценарій.
Наступного дня на роботі і Лейлу, і Емалі чекали великі зміни: нові начальники, нові проекти, нові правила. І несподівано вони дізналися, що ці нові боси — ті самі люди, яких вони зустріли у ретро-кафе.
Світ залишався таким же несподіваним і неминучим, як та ніч: випадковість, яка виявилася долею. І тепер кожна їхня зустріч мала новий, уже більш серйозний, контекст.
Прощання було тихим, але напруга та цікавість залишилися, нагадуючи, що історія тільки починається — і тепер вона перетинає не тільки особисте, а й робоче життя.
#3787 в Любовні романи
#1746 в Сучасний любовний роман
#1031 в Жіночий роман
Відредаговано: 28.11.2025