5 глава

Лейла й Емілія летіли вулицею, запізнюючись на свої справи. Лейла поправляла волосся, що вибивалося з-під світлого шарфа, Емілія притискала до грудей блокнот. Вони не мали часу зупинятися — день мчав, як завжди.

Та коли промайнули повз старе ретро-кафе, їх зупинив запах ванільного молочного коктейлю та музика, що лилася з відчинених дверей: справжній рок-н-рол 50-х.
Неонова вивіска блимнула, ніби моргнула їм: “Stop & Taste Life”.

— Хвилинка, — сказала Лейла, ніби відчуваючи, що ця хвилинка щось змінить.

Кафе виглядало, як кадр з фільму: стійки з хромованими краями, червоні шкіряні сидіння, вініловий автомат, що крутив Елвіса. Час там ніби зупинився.

І саме в цю хвилину у двері увійшли Адам і Кларк.

Вони теж поспішали, але дощ застав зненацька — і хлопці забігли в кафе, струшуючи з себе воду.

Адам — темні очі, строгі риси, тиха харизма молодого Аль Пачіно.
Кларк — темне волосся, шкіряна куртка, недбала посмішка Джеймса Діна.

Вони зупинилися рівно там, де стояли Лейла й Емілія.

На секунду всі четверо завмерли.
Не так, як незнайомці — а так, як люди, які мали зустрітися саме тут, саме так.

Лейла відчула, як її долоня теплішає, коли Адам випадково зачепив її пальцем, передаючи серветку. У його погляді було щось, від чого світ на мить стало затишнішим.

Емілія підняла очі — і зустріла усмішку Кларка. Трошки зухвалу, трошки м’яку. Він виглядав, наче з фільму, який вона колись обожнювала.

— Хочете приєднатися? — спитав Кларк, ніби ця фраза була записана в сценарії долі.

І все стало неминучим.

У ретро-кафе 50-х Америка зійшлася з їхнім сьогоденням, і почалася історія, що мала пахнути кавою, рок-н-ролом і чимось дуже схожим на любов.