Розділ шостий

Втомлено задрімавши в кріслі наприкінці робочого дня, я перебирала в голові в напівдрімоті можливі варіанти вирішення проблеми. Конверти нав'язливо шаруділи, потроху сповзаючи з загальної купи, не даючи забути, що безліч людей лежить у ліжку в очікуванні моєї відповіді. А я навіть уявити не могла, як їм допомогти. Я відправила вже кілька послань моїм знайомим лікарям і навіть каану Біассу. У кого ще можна попросити поради – я не знала.

Я здригнулася від тихого стуку у двері і спробувала прокинутися. Софі з винним виразом обличчя увійшла і поклала на стіл ще два листи. Потрібно було повертатись до роботи. Похрускуючи суглобами, я обережно потягнулася, а потім витягла навмання три конверти. Судячи з печаток: дві адреси з Верхнього міста та одна в Небесах. Не так уже й погано. Буде привід зайти додому, щоб подрімати після роботи. Все-таки туди ближче!

Натхнена цією думкою, я накинула шаль на голову і побігла на Ринкову площу у пошуках аккарео-носильників. Останнім часом сил не вистачало навіть на те, щоби нормально поїсти. Тож про довгі прогулянки можна було забути. Крім того, у паланкіні цілком можна було подрімати, що здорово полегшувало мені життя.

Незважаючи на незвичну безлюдність площі, біля фонтану оббивалося з півдюжини носильників. Від хвороби вони ховалися, замотавши нижню частину обличчя ганчірками, що випромінювали дивний солодкувато-гострий запах. Я насилу терпіла цю дивну суміш пряних запахів спецій та пікантних трав. Не вірилося, що це хоч якось допомагає, але піднімати тему не поспішала. Все-таки мені треба якось їздити містом.

Кивнувши знайомому здоровидлу (його хустка була розмальована особливо строкато), я забралася у вузьку будочку паланкіна і відразу ж задрімала, ледве сунувши старшому аккарео під носа конверт з адресою. Я розраховувала безсоромно проспати всю дорогу.

Доставили на першу адресу мене дуже швидко. Мені здалося, що я тільки-но заплющила очі. Переді мною був масивний багатоквартирний будинок з оповитим плющем фасадом. Кожні апартаменти мали свій вхід. Я побрела вздовж ряду однакових вхідних дверей, шукаючи потрібний номер. Схаменувшись, вже біля самого ганку, я дістала з кишені спідниці конверт і розкрила. Ім'я мені зовсім нічого не говорило. Сама записка теж була написана в офіційному тоні, з неї я не змогла вивудити нічого корисного. Стало ясно лише, що листа надіслала жінка з проханням оглянути її хворого, ймовірно, чоловіка. Тож діятиму за ситуацією.

Піднялася по сходах і задзвонила в м'ятий бронзовий дзвіночок над дверима. Крізь тонке дерево можна було чути, як передзвін віддаляється вглиб та вгору. Ще не встигли затихнути дзвони, як за дверима пролунали квапливі кроки.

Міцну жінку, що відчинила двері, я колись бачила, але ніяк не могла згадати чому та приходила. Велика родимка над губою тремтіла єдиною довгою волосинкою. Я ввічливо чекала, поки господарка вдома знайде мініатюрне пенсне і піднесе його до очей. Кислий вираз обличчя миттєво змінилося нудотно-дружелюбним.

- Ах, це ви! Заходьте-заходьте, не стійте на порозі. Ми на вас так чекали!

Я ввічливо привіталася і пішла за господинею, яка кліщем вчепилася мені в руку. Щебечачи порожні компліменти, та затягла мене на другий поверх і вштовхнула в напівтемну спальню. Не встигла я заперечити, а жінка вже оголосила, що надішле служницю і зачинила двері.

– Боїться підхопити заразу. - Тихий голос з хрипотою ледве чути. Напевно, десь у тому боці знаходиться ліжко. Я стала навпомацки пробиратися по кімнаті.

- Ваша… - Я трохи змішалася, усвідомивши, що не уявляю, кого прийшла лікувати. Невпевнено припустила. – дружина..? Викликала мене Вас оглянути.

– Я знаю. Ви проходьте. Не бійтеся. – Голос, задихаючись, розкашлювався. – Обережніше, там столик.

Пізно. Вже знайшла. Схоже, синець буде. На щастя, перш ніж я встигла переламати собі ноги, прийшла служниця. Дівчина обережно наповнила олією лампу і запалила її. Потім підхопила тацю з якимись склянками і зникла за дверима, пообіцявши повернутися за хвилинку. Хворий виявився чоловіком років п'ятдесяти з лисиною, що яскраво сяла на світлі. Дихав він насилу і важка ковдра повільно-повільно піднімалася і опадала під оглушливий свист із горлянки.

Я обережно, намагаючись не турбувати ослаблену хворобою людину, почала огляд. Перевірила пульс, виміряла температуру. Хворий задрімав і розпитати його не вдалося, благо повернулася служниця. Але й у дівчини дізнатися особливо нічого не вдалося. Чоловік майже не їв уже другий тиждень і скаржився на біль у шлунку. Страждав від жару та спраги. Інших ознак отруєння в нього немає. Найбільше мене бентежило потовиділення. Шкіра була суха і зморщена, що наводило на думку про зневоднення. Я досить довго стояла, втупившись у вікно поки не прийняла рішення.

Служниця знову кудись упорхнула, і я рішуче попрямувала до дверей. Мені так і не вдалося зрозуміти, чим хворий господар будинку, але я придумала, як полегшити його страждання. Залишалося сподіватися, що в добряче збіднілому запасі трав знайдуться всі необхідні. Не знайшовши нікого і в коридорі, я вирушила на прогулянку по дому в пошуках хоч когось живого. Мені не терпілося викласти свою стратегію догляду за хворим, поки деталі не вивітрилися з голови. Заодно варто було домовитися, щоб мені допомогли видобути тілесні рідини на перевірку. І, що найголовніше, мені потрібно було переконатися у своїй правоті щодо діяльності господаря будинку.

Господиня так і не запам'ятала, як її звуть, злякалася, коли я виникла на порозі.

- Щось сталося? Варто було надіслати служницю.

- Не було часу чекати, поки вона повернеться. Мені терміново потрібні папір та письмове приладдя. А також щоб ви мені відповіли на кілька запитань.

Виходила я дуже задоволена, погладжуючи сумку із записами. Нарешті було над чим поміркувати. Морський купець. Чим би він не страждав – впевнена, що воно прийшло з Заходу.

З наступним викликом я розібралася швидко. Багата актриса опери на ім'я Йосса Соловушка (я ледве не розсміялася від несподіванки, почувши таке пихате сценічне ім'я, але все-таки втрималася) на хвилі загальної істерії вирішила, що вона хвора і тепер лежала на подушках у своїх апартаментах, стогнучи і закочуючи очі. У подібному стані, як виявилося, жінка перебувала вже тиждень, заганяючи прислугу своїми примхами. Я сумлінно оглянула жінку, взяла на аналіз кров (все інше актриса здавати навідріз відмовилася) і залишила їй пляшечку нешкідливої ​​настойки з заспокійливим ефектом, суворо наказавши їй не лежати весь день у ліжку, правильно харчуватися і виходити на прогулянку. Вона не була хвора. Порожня трата часу.