Розділ третій

Підібравши спідниці, я стрімко крокувала по брукованих вулицях Небес. Я вже почала турбуватися, що запізнюся, та не могла собі дозволити зірватись на біг. Підбори рипіли, протестуючи проти жорсткого поводження. Чим сильніше я втомлювалася, тим безладнішою ставала хода. Невисокі, в три пальці, підбори і зовсім стали знаряддям тортур для моїх ніжок.

Я вже з півгодини шкодувала, що вирішила прогулятись пішки. Вимощені дрібними камінчиками вулиці химерно звивались під несподіваними кутами. На відміну від решти міста, ділянки були різної форми та розміру. Іноді вся вулиця складалася всього з пари садиб і подібним провулкам не було числа. Недарма гості цієї частини столиці зазвичай наймали візників, а точніше носіїв паланкіна, які знали Небеса, як свої п'ять пальців. Тепер я сердилася на себе, що пошкодувала півтори дюжини монет.

Коні та екіпажі в межах Небес, нажаль, були заборонені для всіх, за винятком королівської родини та їх почету. Прогулянка елітним кварталом столиці виявилася не такою приємною, як я очікувала. Розглядати будинки мені набридло ще на третьому повороті.

Нарешті я помітила потрібну назву вулиці на бронзовій табличці. Я прискорилася, загальмувавши тільки біля воріт необхідної мені ділянки. Мене зустрів літній прислужник, сухорлявий і підтягнутий.

- Чого бажаєте?

- Я Веа Жад. За запрошенням.

- Дозвольте?

Я протягнула йому листа. Він дуже довго вивчав його, поки нарешті з усмішкою не повернув його мені:

- Все вірно. Йдіть за мною.

Від його кам'яного оскалу я почувала себе незатишно. У цій посмішці мені марилось глузування. В мене на батьківщині прислуга намагалася бути якомога непомітнішою. У батьківському домі служителі намагалися навіть не піднімати очей. Незрима присутність куди комфортніша за постійні улесливі усмішки.

Потай я оглянула себе з ніг до голови, вишукуючи вади у своєму вбранні. Довга сукня з ніжно-смарагдової тафти була єдиним скарбом, який я насилу провезла через всю країну, оберігаючи від вологості та комах. Воно надто багато значило для мене, щоб продати його чи викинути. І виглядала я в ньому ідеально.

Заспокоєна, я поспішила до будівлі, мало не обганяючи слугу. Мені на сором я встигла кілька разів заблукати поки йшла сюди і примудрилася запізнитися, хоч сама вказала час. Я і сама часто приходжу в сказ, коли відвідувач затримується. Отак ось помилитися при першій же зустрічі. Яка ганьба!

Доріжки, що ведуть до будинку, були викладені плитами бежевого мармуру з фіолетовими жилками. Двір та сад придворного цілителя вражали своїми розмірами. Невеликий витончений будиночок світлих тонів з оздобленням з рожевого каменю стояв в самому кінці ділянки. Решта простору була засаджена квітами, кущами і травами. Я сповільнила крок, із захопленням оглядаючи рівні грядки. Декілька садівників у землисто-сірих комбінезонах корпалися в землі. Господар ділянки явно віддавав перевагу лікувальним травам і не шанував чисто декоративні рослини. Окрасою служили хіба що густі зарості бузку, що обрамляють будинок. Я уявила, як гарно виглядає він навесні, коли бузок цвіте. Вдалині виднілися магічні теплиці для ніжніших зразків. Повітря навколо них буквально іскрилося від магічного заряду. Мені нестерпно захотілося подивитися, що там усередині. Покашлювання дворецького повернуло мене на землю, я кинула прощальний погляд на грядки і поспішила за ним до будинку.

Передпокій був обставлений дорого і недбало, явно спрямований на демонстрацію багатства та влади господаря. На одній стіні висів величезний гобелен із золотавим квітковим візерунком. Крихкі стебла раптово спалахували і пропадали в такт крокам. У центрі згорнулася вишита червоним шовком змія – символ придворного цілителя. На іншій стіні красувалося величезне вікно за мереживними фіранками. Під ним стояв довгий диван для відвідувачів, обтягнутий бежевим жакардом із золотим же візерунком. І ще була позолота. Всюди. Від неї відбивалось сяйво, що робило боляче очам. Наче вийшла на яскраве сонце з пітьми.

Не зупиняючись, прислужник повів мене коридором на другий поверх і відчинив двері навпроти сходів.

- Прошу Вас почекати господаря тут, Веа. Якщо Вам щось знадобиться, на стіні біля дверей є шнур виклику прислуги.

Вклонився та пішов. Я озирнулася. Незрозуміло було це вітальнею або кабінетом. У освітленому кінці кімнати височіли стіл, завалений паперами і велика книжкова шафа. Ця кімната була обставлена зі смаком, але при цьому багато речей були недоречні. Я вкотре подумала, що господар будинку дуже пишається своїм становищем і багатством. На деякі предмети тільки й залишалося, що повісити цінник, щоб гості розуміли, що це за рідкість перед ними.

Я якийсь час нерішуче тупцювала біля порога. Повітря в кабінеті пахнуло пилом та ароматним димом. Тяжкі портьєри з колись золотого дамасту пропускали лише тоненьку смужку полуденного світла. Я не схвалювала подібної марнотратства. Тканина потемніла і потребувала прання. Навіщо купувати дорогі речі, якщо потім ніхто їх не доглядає?

Кімната була неохайно захаращена безліччю предметів меблів. Маленький диван виявився завалений оксамитовими подушками з вишивкою, спинка ховалася під великим строкатим пледом. На численних столиках та тумбочках стояли свічники різних форм та розмірів. Від низеньких бронзових «таблеток» із ручками до півметрових монстрів, прикрашених окультною символікою. Більшість свічників були порожні. Свічки горіли тільки біля стелажу з книгами на дальньому кінці кімнати. Це було єдине місце в приміщенні, де не було того запустіння, що огортав усі предмети в кімнаті. Туди я й попрямувала.

Обережно провела по одній із полиць стелажу кінчиками пальців. На відміну від інших частин кімнати, хтось з любов’ю відполірував дубові дошки. Жодного пилу. Очевидно, що господар дуже ніжно ставиться до своїх книг. Судячи з корінців майже всі книги були присвячені траволікуванню та ритуальному цілительству. Крихітні ілюстровані брошурки були сусідами з масивними гримуарами обшитими шкірою. Я ніколи не бачила стільки книжок в одному місці. У мене на батьківщині пергамент та папір зазвичай зберігали у сувоях, а книги були розкішшю. Іноді їх привозили з-за кордону як сувенір або колекцію. Але за час перебування в Ноборі я встигла оцінити зручність використання багатосторінкового томика, порівняно з багатометровим полотнищем.