Глава 1. Арка 1: Пробудження, Дія ІІІ

Перерва проходила своїм звичним чином. Учні розмовляли, сміялися, дехто бігав коридорами. Незнайомка вийшла з класу, не звертаючи ні на кого уваги. Люціан, однак, із цікавості вирішив непомітно прослідкувати за нею, та її вже ніде не було видно. Здавалося, вона розчинилася серед цього хаосу.

Лише коли пролунав дзвінок на урок, вона останньою увійшла до класу і тихо повернулася на своє місце.

Він краєм ока продовжував спостерігати за нею, так само, як і на попередньому уроці. 

Так шкільний день майже непомітно добіг обідньої перерви.

Коли Люціан зайшов до їдальні, він сів за один зі столів і дістав свій обід. У його контейнері лежали дві відбивні зі спагеті, политі кетчупом, а також невеликий лоток із салатом.

Саме в цей момент до їдальні зайшла та сама дивачка в червоному капюшоні. Вона неспішно оглянула приміщення, наче шукаючи місце, де могла б сісти.

Було видно, що вона не випадково заходила у такі місця останньою. Здавалося, вона свідомо чекала, поки більшість учнів уже займе свої місця — щоб знайти тихий куточок, де ніхто її не буде тривожити.

Нарешті учениця сіла за один із вільних столів і дістала невеликий пакет із рюкзака, схожий на упаковку від соку. Вона встромила трубочку й почала пити. Як і раніше, ніхто, окрім Люціана, не звертав на неї уваги. Для інших її фігура ніби просто не існувала. 

І, здається, її це повністю влаштовувало.

Решта уроків пройшла спокійно.

Коли Люціан виходив зі школи, на вулиці вже починало сутеніти. Сонце повільно ховалося за обрій, залишаючи по собі осліплюючі промені, майже такі самі, як із самого ранку.

Він глянув прямо перед собою і помітив ту саму фігуру.

Вона йшла трохи попереду, майже наблизившись до шкільної огорожі, й збиралася повернути за ріг.

Люціан трохи пришвидшив крок. Йому хотілося дізнатися, куди вона прямує. Але коли він дістався до того ж повороту і зазирнув за нього…

Її там не було. Вона зникла, наче й не існувала. Точно так само, як це трапилося під час перерв.

Люціан зупинився на мить, здивовано озираючись довкола, і тихо пробурмотів собі під ніс:

— Що за чортівня...

Після цього він лише знизав плечима і пішов у протилежний бік — у напрямку свого дому.