Глава 1. Арка 1: Пробудження, Дія ІІ

До класу зайшла вчителька, і майже одночасно з її появою прозвучав дзвінок — урок розпочався. Учні підвелися, чемно привіталися і злегка вклонилися їй. Вчителька кивнула і спокійно наказала сідати.

Через кілька хвилин, підготувавши все необхідне для заняття, вона розпочала перекличку. Насправді вчителька навіть не називала імена — вона чудово знала кожного учня в обличчя і просто відмічала присутніх у своєму журналі.

Так тривало доти, поки її погляд не зупинився на новому імені в списку.

Учителька підняла очі та почала шукати нову ученицю. Вони одразу зупинилися на тій самій загадковій фігурі в червоному капюшоні.

— О, як ви вже, мабуть, помітили, у нас нова учениця, — сказала вона, поєднуючи в голосі легку строгість і доброзичливість. — Будь ласка, підведись, привітайся з класом і назви своє ім’я.

Нова учениця повільно піднялася з-за парти. Складалось враження, що вона свідомо уникала зустрічатися з кимось поглядом і виглядала трохи напруженою.

— Всім… доброго дня. Мене… звати Ванесса, — тихий і рівний голос порушив тишу в класі.

Вчителька ледь помітно кивнула.

— Дякую, Ванессо. Можеш сідати.

Після короткої паузи урок повернувся у звичне русло.

Люціан почув це ім’я і мимоволі затримав на ньому увагу. Інші учні відреагували байдуже, ніби воно тут уже звучало безліч разів і для них не мало жодного значення.

— Ванесса… Ванесса… — подумав він. — Це ім’я не з наших країв. Так само, як і моє. Доволі цікаве…

Йому стало трохи цікавіше.

— І чому вона постійно в капюшоні ... І вчитель мовчить, не роблячи ніяких зауважень. Невже їй так дозволено, — здивувався Люціан.

Урок тривав своїм звичайним ходом — спокійно і монотонно, немов течія флегматичної ріки.

Проте одна маленька деталь порушувала цю ідилію.

Люціан сперся головою на ліву руку і майже весь час дивився на нову ученицю, зовсім не слухаючи урок.

Нова учениця, здається, це відчула. Її капюшон ледь помітно ворухнувся. Але Люціан навіть не звернув на це уваги. Його розум був занадто розсіяний й  одночасно зосереджений на чомусь важливому для нього, щоб помітити таку дрібницю. Здавалося, ніби він перебував у стані легкого трансу.

Аж раптом…

В нього виникло відчуття, ніби за ним хтось пильно стежить.

Спершу це було слабке, майже неусвідомлене передчуття, але з кожною наступною миттю воно ставало все чіткішим і настирливим.

Згодом Люціан чітко усвідомлював дещо незвичне.

Наче спостерігач тут уже не він. Це відчуття почало повільно, але водночас дедалі більше тиснути на нього. У ньому було щось незрозуміле й водночас хиже. Наче він сам став здобиччю, за якою спостерігав хтось із темряви.

Люціан відчув тривогу.

І раптом, знову на ледь помітну мить, йому привиділося щось моторошне: червоно-розпечене, немов у полум'ї, але оповите густою темрявою.

Люціан різко прийшов до тями.

Він помітив, як його долоні стали вологими, а по спині пробіг озноб. Поглянувши вперед, він побачив, що фігура в червоному капюшоні сиділа так само нерухомо, як і раніше. Саме в цей момент у класі пролунав дзвінок.

Перерва.