Коли життя не питає дозволу

У Софії був чіткий критерій небезпеки: якщо подруга Настя каже «Тобі треба серйозно з ним поговорити», значить, щось пішло не так.

– Соня, ви з Антоном вже два місяці гуляєте, їсте морозиво, дивитесь на зірки, а ви досі не знаєте, хто ви один для одного, – сказала Настя, змішуючи латте у своїй чашці так, ніби це був ритуал викликання правди. – Це ж класика! Або ти зараз з’ясуєш усе, або потім буде пізно.

– Пізно для чого? – запитала Софія, роблячи вигляд, що не розуміє.

– Для серця, Софіє. Серце не любить підвішених станів. Воно хоче або «так», або «ні».

***

Ці слова засіли у голові, як набридлива пісня.
Того ж вечора Софія сиділа вдома, дивилась у стелю і думала:

"А якщо він і справді просто гуляє зі мною без жодних намірів? А якщо я знову стану тією людиною, яка закохалась, а він – ні?"

***

Наступного дня вона зустріла Антона біля кав’ярні.
У нього був особливо радісний вигляд.

– Уявляєш? – сказав він замість привітання. – Мені запропонували роботу в іншому місті. Це класний проєкт. Тимчасово, але на три місяці.

Софія завмерла.

Ось і воно.

Життя не спитало її дозволу.

– Ти… погодишся? – вона намагалась говорити спокійно.

– Думаю, так. Хоча, чесно кажучи, я ще не вирішив. Бо тут у мене… ну… є ти.

Вона відчула, як всередині щось стиснулося.

– Але я ж тобі не хтось особливий, правда? – сказала вона тихо.

Антон зупинився. Він не сміявся, не жартував, просто подивився прямо їй у вічі.

– Софіє, я не хотів тиснути. Я думав, тобі зручно в цьому «без статусу». Я не хотів лізти туди, де тебе колись образили.

– А ти спитав мене про це?

Тиша.

Вони стояли поруч, але кожен – у своїй бульбашці думок.

Потім Антон зробив крок вперед.

– Добре, – сказав він. – Давай тоді прямо. Я хочу бути з тобою. Не «поки що». Не «на випадок, якщо не буде дощу». Я хочу бути з тобою завжди, навіть коли буде дощ. І навіть коли ти знову захочеш скласти Excel-таблицю.

Софія не витримала і розсміялася крізь сльози.

– Я вже не складаю таблиць, – прошепотіла вона.

– Значить, ти теж трохи експериментуєш?

– Так, – відповіла вона. – І цей експеримент офіційно став моїм улюбленим.

Він обійняв її.

На вулиці знову почав накрапати дощ.
Але їм було байдуже.

Тому що в житті бувають моменти, коли все стає на свої місця.
І не треба нічого планувати.

Треба просто бути.

Разом.