Чуров стримав свою обіцянку. Тиждень неволі з кожним наступним днем перетворювався на пекло для вразливої душі. Спочатку у мене відібрали телефон. Здоровань-охоронець буквально увірвався в кімнату, викрутив руку і заволодів таким необхідним засобом зв’язку. Потім постало питання виходу зі своєї кімнати. Мій рух обмежився бібліотекою, столовою та прогулянкою по задньому дворі у супроводі Марата. Ті миті ненавиділа особливо злісно. Монотонні розмови, наче ненавмисні дотики до моїх рук чи волосся, дратували до глибини душі. Чоловік завжди поводився стримано, ховав емоції в собі, але факт його погроз у перший день від’їзду Заславського, змушував серце тріпотіти зі страху. Крім того, вигадані ним обмеження тільки підсилювали недовіру. У власника моєї персональної в’язниці були свої специфічні спроби сподобатись жінці. У цьому наші погляди розбігались. Добре, хоч його божевільна сестричка мовчазною тінню ковзала повз мене.
Сьогодні йшов сьомий день мого ув’язнення. Як завжди на автоматі умилась, подивилась сумними очима на відображення у дзеркалі, і вкотре кинула погляд на вікно, за яким причаїлось тихе, пропахле осінню, море.
Я спершу не повірила побаченому. Довга ліні горизонту була промережена чорною цяткою. Серце підскочило до горла, бо та цяточка означала одне — судно, судно, якого чекала.
Передчуття підказувало, що воно прибуло під егідою Вадима, що зовсім скоро ми зустрінемось, і я випрошу у нього свободу. Я заслужила бути вільною, заслужила розпрощатись з ним назавжди. Темними ночами я обмірковувала свої стосунки із Заславським і прийняла рішення — я закрию для чоловіка своє серце, не дозволю почуттям, котрі щодня зростали по висхідній, перебити доводи здорового глузду. Він — суцільне джерело проблем, він — людина, що перевернула моє звичне життя з ніг на голову, він той, від кого тікатиму на край світу.
Споглядаючи у вікно, мимоволі приклала пальці до губ. Делікатна шкіра пам’ятала дотики його палких поцілунків, пристрасть, близьку до межі забороненого. Складалось враження, що кляте відчуття переслідуватиме до кінця днів.
Протяжно видихнула.
Я б відала половину себе, аби знову відчити тепло чоловічих губ. Образа і сум відійшли на другий план, залишивши місце тузі за Вадимом. Почуття виявили сильнішими мене.
Мов божевільна кинулась перебирати гардероб. З далекого сховку дістала сукню, подаровану законним чоловіком ще у столиці. Довга, майже до самісінької підлоги, прикрашена вишуканим гаптованим мереживом. Нічого, що чорна. Навпаки, благородний колір неймовірно пасував до мого світлого волосся, яке без вагань розпустила хвилею по плечах.
Я поглянула на себе у дзеркало. У цьому платі я була схожа на царицю, що вибралась до свого коханого підкорювати холодне, мужнє серце. Для кращого ефекту нанесла макіяж.
Коли робила останні штрихи, у двері постукали. Серце метнулось в грудях, проте свідомість його впевнено заспокоїла: Вадим не став би стукати. Невже Марат прийшов наводити останні аргументи? Чи погрожуватиме, чи візьме силою? Від останньої гадки волосся поповзло догори.
Я метнулась по кімнаті у пошуках захисту. На жаль, тут нічого гострого чи важкого не зберігалось.
Тим часом ручка прогнулась, і на порозі з’явилась Айрін. Зверхня, самовпевнена, з очима, повними презирства. Вона зацікавлено окинула мій зовнішній вигляд та ледь усміхнулась кутиками вуст. Звірина усмішка не провіщувала нічого хорошого. Відчувши інтуїтивно небезпеку, подумки підготувалась до будь-якого удару долі. Непрохана гостя простукала каблуками у глиб спальні. Сьогодні на ній були вузькі шкіряні лосини та яскраво червона сорочка, одна пола якої модно запхана за пояс.
— День видався теплим, — удавано спокійно почала вона. — Можна і сукню одягнути, і сорочку легку. До речі, Вадиму подобаються жінки, які носять стильні сорочки. Говорить, у них вони особливо сексуальні.
— І тобі дорого дня, Айрін, — я відповіла суворим тоном. Тема розмови край не подобалась, і бажання випхати власницю помешкання з приміщення наростало з кожною наступною секундою, проведеною у її компанії. — Ніколи не замічала подібного за своїм чоловіком.
— Вірно. А знаєш чому? Бо Заславський тебе ніколи не кохав і не покохає. Його серце і думки зайняті іншою.
— Невже тобою? — я іронічно перепитала. Нервовий смішок сам вилетів з горла. Я скептично похитала головою та розвернулась до вікна, за яким відкривався краєвид на море, на корабель, на сонце, що промінням пестило світ. Айрін зловісно прошепотіла за спиною:
— Даремно іронізуєш. На твоєму місці я не була б такою легковажною. Чоловік як метелик, він завжди летить на яскравий вогонь.
— Вогонь має здатність перетворюватись у попелище.
— Поглянь, і ти сама все прекрасно зрозумієш, — дівчина простягнула мобільний телефон. На екрані відкрита фотографія. Попри бажання проігнорувати її, я зачепилась зором за яскраві насичені тони чужої пристрасті, пристрасті, де домінували червона сорочка та широкі чоловічі плечі. Я одразу впізнала в головній ролі Заславського та Айрін. І судячи зі всього, фото зробили вранці. Мій законний чоловік міцно спав в обіймах чорноволосої відьми.
#2165 в Любовні романи
#1054 в Сучасний любовний роман
#489 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 27.06.2022