— Я вже сказала, що не голодна, — я була налаштована рішуче. Двадцять хвилин вистачило, щоб умитись, натягнути джинси та футболку, і зібрати всю силу волі в крихітний кулак. Слова кинула з порогу столової й одразу наткнулась на чорні очі Марата. У приміщенні знаходились лише вдвох, а ще стіл, завалений наїдками. Увагу привернула величезна таця з різноманітними фруктами, проте я не дозволила собі розслаблятись. Я прийшла відвойовувати свою точку зору, своє право на свободу, і навіть голодом мене не взяти.
— Радий, що з’явилась без примусу, — ліниво відповів Чуров. Чоловік не поспішаючи настромив на виделку шматок якогось делікатесу й почав повільно його прожовувати.
Я отетеріла. Чому? Мить тому у мою спальню завалився тиран, підступний змій. Зараз у заллятій сонцем кімнаті я бачила перед собою відкритого до спілкування, не поспішного, доволі вродливого для своїх мужніх рис обличчя, чоловіка. Світло грало на його легкій щетині, надаючи їй майже не вловного відтінку бронзи. Далі я сконцентрувалась на пальцях. Короткі, але правильної форми, з бездоганним манікюром. Вочевидь, людина важче кулькової ручки нічого не підіймала.
Доївши шматок та перечекавши мою першу хвилю обурення, він повільно підвівся й обігнув стіл.
— Присідай, будь ласка, — відсунув стілець. — Годна жінка завжди зла.
Що розумів під словом «голодна»? Погляд, сповнений таємничості, багатозначно ковзнув моїм тілом. Довше дозволеного затримався на грудях. Я відчула зніяковіння, адже увага була занадто відвертою. Аромат смачної їжі разюче вдарив в ніс, відізвавшись в шлунку болючим спазмом та голосним ревом.
— Не соромся, — продовжив господар помешкання, — пригощайся, їж досхочу.
Сам він також повернувся на місце та взявся за столове наряддя.
Повільно я втихомирювалась, а відчуття небезпеки заповзло назад в темну нірку. Бажання їсти виявилось сильнішим за впертість. Зголодніла дійсно чи, можливо, стрес давався в знаки?
Сніданок затягнувся. Тем для розмов не знаходилось.
Своє питання про місце перебування Айрін я вирішила притримати. Набридливий черв’ячок в душі підказував, що дівчина могла податись спільно з Вадимом, аби особисто проконтролювати хід угоди.
Чомусь інший варіант в голову не приходив.
— Як тобі будинок, Інго?
— Вчора ваша сестра зробила коротку екскурсію. Загалом, враження склалось достойне. Особливо про бібліотеку.
— Ти можеш відвідувати її у будь-який час. Я дійсно зібрав колекцію, варту поваги.
— Дякую. Та не думаю, що вештатимусь чужим житлом. Мені достатньо електронних книг на телефоні.
Чуров лукаво посміхнувся та поставив лікті на поверхню.
— Навряд, бо гаджети доведеться віддати.
— Що, ви збожеволіли? Ніколи!
— При першій нашій зустрічі мені здалось, що ти менш імпульсивна, — спокійно продовжив, не реагуючи на жодні протести. — Якщо захочеш зателефонувати батькам, його повернуть. Тільки розмовлятимеш у моїй присутності.
— Ви не маєте жодного права!
— Не маю, але безжально цим скористаються. Пані Шварц, я дію виключно в інтересах спільної справи.
— Я — Заславська, — вирвалось з грудей, і осіклась під його насмішкуватим тоном.
— Я не вірю у щирість вашого шлюбу. Фікція, мильна бульбашка — і не більше. Навіть ваш вчорашній вечірній поцілунок, який Вадим розіграв у спальні, не переконав у зворотному.
— Думайте, що хочете. Я у своїх почуттях впевнена, — спересердя я міцно стисла губи й склала руки на грудях. Розуміла, що виглядала зі сторони смішною. Проте я повинна була відстоювати себе і відповзати якомога далі від бездонної прірви, біля якої знаходилась завдяки благовірному.
Чуров театрально похитав пальцем.
— Є одна маленька істина: чоловік, якому подобається дівчина, ніколи її не полишить. Ось чому ти зараз сидиш перед мною. Розумієш?
— Мудрими фразами не складно вертіти, — закусила губу, знову проковтнувши натяк. Обставини довкола продовжували дратувати й натягувати нерви струною. Я доросла жінка, щоб не впіймати прихований намір затягти мене у ліжко. — З вашого дозволу я піду до себе. Втомилась.
— Краще розвійся. Ходімо, покажу сад та краєвид з мису. Тобі, як тонкій та вразливій натурі повинно сподобати. Хоча б раз, прислухайся до мене уважно.
Мені не залишили права на відмову. Довелось підкоритись і дозволити галантно відсунути стілець. Марат видався хорошим співрозмовником і доволі уважним господарем. Оглядини садиби почались з внутрішнього двору, на який потрапили через чорний хід.
Очі приємно вразились. Доглянутий сад вітав різнобарвним контрастом осінніх квітів та різноманіттям декоративних кущів. Більшість з них бачила вперше, а ось карликові чорнобривці змусили присісти та пальцем спробувати оксамит пелюсток. Вони були улюбленими квітами моєї мами. Згадка про рідний дім, про щасливі миті далекого дитинства виповзли назовні солоною вологою.
#4170 в Любовні романи
#1918 в Сучасний любовний роман
#991 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 27.06.2022