Метелик дощу

РОЗДІЛ 21 ІНГА

— Я  вже сказала,  що  не голодна,  — я  була  налаштована  рішуче. Двадцять  хвилин  вистачило,  щоб умитись,   натягнути  джинси  та  футболку,  і  зібрати всю силу волі  в  крихітний  кулак.  Слова  кинула  з  порогу  столової  й  одразу  наткнулась  на   чорні  очі  Марата.  У приміщенні  знаходились  лише вдвох,  а  ще  стіл,   завалений  наїдками. Увагу  привернула величезна  таця  з  різноманітними  фруктами, проте я  не дозволила   собі  розслаблятись. Я  прийшла  відвойовувати  свою  точку  зору,  своє  право  на свободу,  і  навіть голодом  мене  не взяти. 

— Радий,  що  з’явилась  без примусу,  — ліниво  відповів  Чуров. Чоловік не поспішаючи  настромив  на  виделку  шматок  якогось  делікатесу  й  почав  повільно його прожовувати. 

Я  отетеріла.   Чому? Мить  тому  у  мою  спальню  завалився  тиран,   підступний  змій.  Зараз у заллятій  сонцем   кімнаті   я  бачила  перед собою  відкритого  до спілкування,  не поспішного,  доволі  вродливого  для  своїх  мужніх рис  обличчя, чоловіка.  Світло  грало  на його  легкій  щетині,  надаючи  їй  майже не вловного відтінку  бронзи.  Далі  я  сконцентрувалась  на  пальцях.  Короткі,  але правильної  форми,  з  бездоганним   манікюром.   Вочевидь,  людина  важче кулькової   ручки  нічого  не  підіймала. 

Доївши  шматок  та  перечекавши  мою  першу  хвилю  обурення,  він  повільно підвівся   й обігнув стіл. 

— Присідай,  будь ласка, — відсунув  стілець.  — Годна  жінка  завжди  зла. 

Що  розумів  під словом «голодна»?    Погляд, сповнений  таємничості,   багатозначно ковзнув  моїм   тілом.  Довше  дозволеного  затримався  на  грудях.  Я  відчула  зніяковіння,  адже  увага  була  занадто  відвертою. Аромат  смачної  їжі  разюче вдарив  в  ніс,  відізвавшись в  шлунку  болючим спазмом  та  голосним  ревом. 

— Не соромся,  — продовжив  господар  помешкання,  — пригощайся,  їж досхочу.  

Сам  він також  повернувся  на місце  та  взявся  за столове  наряддя.

Повільно я  втихомирювалась,  а  відчуття  небезпеки  заповзло назад  в  темну  нірку.   Бажання  їсти виявилось  сильнішим  за  впертість.   Зголодніла  дійсно  чи,  можливо, стрес  давався  в знаки? 

Сніданок  затягнувся. Тем  для  розмов  не знаходилось. 

Своє питання  про  місце  перебування  Айрін  я  вирішила  притримати. Набридливий  черв’ячок  в душі  підказував,  що дівчина  могла  податись  спільно  з  Вадимом,  аби  особисто  проконтролювати   хід  угоди. 

Чомусь інший  варіант  в  голову  не  приходив. 

— Як   тобі  будинок, Інго? 

— Вчора  ваша  сестра  зробила  коротку  екскурсію.  Загалом, враження склалось  достойне. Особливо  про  бібліотеку. 

— Ти можеш відвідувати її у  будь-який  час.  Я  дійсно  зібрав колекцію,  варту  поваги. 

— Дякую.   Та не думаю,  що  вештатимусь  чужим  житлом. Мені  достатньо  електронних книг  на  телефоні. 

Чуров  лукаво  посміхнувся та  поставив  лікті   на  поверхню. 

— Навряд,   бо   гаджети  доведеться  віддати.

— Що,  ви  збожеволіли?  Ніколи!

— При  першій  нашій  зустрічі  мені  здалось,  що ти менш  імпульсивна,  — спокійно  продовжив,  не реагуючи  на  жодні  протести.  — Якщо  захочеш  зателефонувати  батькам,   його повернуть.  Тільки  розмовлятимеш у  моїй  присутності. 

— Ви  не маєте  жодного права! 

— Не маю,  але  безжально цим скористаються.  Пані  Шварц, я  дію  виключно в інтересах  спільної  справи. 

— Я  — Заславська,  — вирвалось  з  грудей, і  осіклась  під   його насмішкуватим  тоном.

— Я  не вірю  у  щирість вашого шлюбу.  Фікція,  мильна  бульбашка  — і  не   більше.  Навіть ваш вчорашній   вечірній  поцілунок, який  Вадим  розіграв  у спальні,  не переконав  у  зворотному. 

— Думайте,  що  хочете.  Я  у  своїх   почуттях впевнена, — спересердя  я  міцно стисла  губи й  склала  руки   на  грудях.  Розуміла,  що  виглядала  зі сторони  смішною. Проте я  повинна  була  відстоювати  себе і  відповзати  якомога  далі  від бездонної прірви,  біля  якої  знаходилась  завдяки благовірному. 

Чуров  театрально  похитав  пальцем. 

— Є  одна маленька  істина:  чоловік,  якому  подобається   дівчина,  ніколи  її  не полишить.  Ось чому  ти  зараз  сидиш перед мною.  Розумієш? 

— Мудрими фразами  не  складно  вертіти,  — закусила  губу,  знову  проковтнувши  натяк.   Обставини  довкола   продовжували  дратувати  й  натягувати  нерви струною.  Я    доросла  жінка,  щоб  не впіймати  прихований  намір  затягти мене  у  ліжко.  — З вашого  дозволу  я  піду  до себе. Втомилась. 

— Краще  розвійся.  Ходімо,  покажу  сад та  краєвид  з мису.   Тобі,  як  тонкій  та  вразливій натурі  повинно сподобати. Хоча б  раз,  прислухайся  до мене  уважно.

 Мені  не  залишили права  на  відмову.  Довелось  підкоритись  і  дозволити  галантно  відсунути стілець.  Марат  видався  хорошим співрозмовником  і  доволі уважним   господарем. Оглядини  садиби почались  з внутрішнього  двору,  на який  потрапили  через чорний   хід. 

Очі   приємно вразились.   Доглянутий  сад  вітав   різнобарвним   контрастом  осінніх квітів  та  різноманіттям   декоративних кущів.  Більшість з  них  бачила вперше, а ось карликові  чорнобривці  змусили  присісти  та  пальцем спробувати   оксамит  пелюсток.   Вони були улюбленими квітами  моєї  мами.  Згадка  про рідний  дім,  про  щасливі  миті  далекого  дитинства  виповзли  назовні солоною  вологою. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше