РОЗДІЛ 18 "Інга"

— Вадиме,  яка  радість  бачити  тебе  у  нашому   домі,  — жінка  вильнула стегнами  та  ігноруючи  мою присутність,   підставила  рожеві  щічки  для  поцілунків.   Виріз  сукні  оголив  стрункі  ніжки,  озуті  у  височезні  підбори.   Довге волосся  хвилею  колихнулось  по вигнутій  дівочій  спині. 

Я  мимоволі  відчула  докір  ревнощів. Про таких  говорять  — світська левиця,  і  що найголовніше,  вони  з моїм  чоловіком  ідеально  підходять  один одному. На фоні  незнайомки  — я бідна  родичка   з  Богом  забутого села.

Заславський  делікатно прибрав   витончені  руки  зі своїх  плечей. 

—Привіт, Айрін! Познайомся,  будь ласка,   з моєю  дружиною  — Інга  Заславська.

Чорні  очі  навпроти його  обличчя недобре спалахнули  злобою та   бурею,  проте їхня  власниця  зуміла  швидко  опанувати   спонтанний  прояв  почуттів.   Навіть без  багатого  життєвого досвіду,  я могла  сказати:  між  цими два  є щось  більше,  ніж  просто  дружба. Принаймні  зі сторони  красуні.

• Дружина?    — запитливо  звела брову остання.  — Несподівано,  несподівано.  Ласкаво  просимо,  – холодно  звернулась  до мене,  картинно махнувши ручкою у  напрямку  щедро накритого  столу.  Тільки  зараз звернула увагу,  що окрім  нас  чотирьох у  столові  знаходиться    прислуга.  Позаду  кожного стільця  стояв  персональний   офіціант.  

Чоловік  допоміг  присісти й  сам  опустився поруч.  Айрін   вмостилась  з іншого  боку,  таким  чином  щоб мій  благовірний  опинився  між   двома  жінками  одночасно.  

Я  почувалась  не у своїй  тарілці.  Лишньою  та  непотрібною  у компанії давніх  знайомих.

— Смачного,  — галантно вимови Чуров, зайнявши  почесне  місце  на  початку столу.  Якимось дивним чином  він подивився  на  мене. Павук чатував жертву і  тільки шукав  слушного  моменту  кинути  тенета.  Я  ж вчепилась   пальцями  в  стілець,  аби  втриматись і  не  втекти  світ  за  очі.   Попри  голод  шматок  в  горло  не  ліз.  — Не соромся,  Інго.  Раніше  ми часто  збирались  разом,  і  надалі,  сподіваюсь,  традиція  не  зміниться. 

Я  впіймала на  собі  побіжний   погляд  Заславського  і  не зрозуміла,  що конкретно він  означає. Між  знайомими потекла  неспішна  розмова, яка   мене жодним чином  не стосувалась.  З часом  я  звикла  до своєї  ролі  у  цьому  тераріумі. Єдине,  що хвилювало  — алкоголь,  який  раз  за  разом  вживав  мій  чоловік.  Мурат  від нього також  не відставав. 

Десь  через дві  години,  Чуров   приязно  виголосив:

— Вадиме,  ходімо  у  мій  кабінет.  Викуримо  по сигарі.  Вчора  привезли новинку  з  Колумбії,  і  я  просто  зобов’язаний тебе  пригостити.  Дівчатка,  не сумуватимете? 

 — Звісно,  ні.  Ми  знайдемо   теми  для  розмов. Наприклад,  я  покажу  кімнату,  де  залишаться  на  ніч,  — Айрін  розплилась  в   улесливій  награній  усмішці, від якої  моє  серце  скрутилось в  гурточку. Я  б ніколи в  житті  не  захотіла  мати  такої  брехливої  та  підлої  подруги. 

Як  тільки чоловіки  зникли  у   передпокої,  вона  потягнулась  за  пляшкою  вина,   швидко  наповнила  два  келихи — свій  і мій. 

— Випиймо  за  знайомство, Інго.   І  за  твоє  щастя  у  вигляді  Вадима Заславського.  Ось  ніколи  не   думала,  що  він  погодиться  вдруге   одружитись.   Після розлучення,  капітан  довго  приходив  в  себе,  навіть  деякий  час  жив  у  нас. 

— Рани лікував?   

— Підтримки шукав.   Марат та  Вадим старі  добрі  знайомі, які  мають  хороші стосунки. 

— Судячи  з того, як  нас   зустріли  в  порту,  стосунки  трішки  дивні,  — я  мала  необачність висловити  власну  думку  вголос.   Осіклась  та  поглянула  на  співрозмовницю,  яка  вмить  замінилась  на  обличчі. Тінь  тривоги  перекосила  вродливе  личко,  а    глибока  зморшка  на  чолі  вкотре  видала  її не рівне  дихання   до мого  законного чоловіка.

— Мій  брат ніколи  не  нашкодить  Заславському,  —  вимовивши  чітко  кожнісіньке слово,    вона    граційно  підвелась  на  ноги.  — Ходімо,  я  зроблю коротку  екскурсію  будинком  та   покажу  спальню.  Я  вирішила розмістити  вас  на  першому  поверсі,   де розташована  прекрасна кімната  з  виглядом  на  море.

Я  також  встала. Довелось  плентатись  за  дівчиною  слідом, вдихати  аромат  її  солодких  важких  парфумів.  Помешкання  виявилось  настілки  громіздким,  що  хвилин  тридцять  блукала  коридорами. Наприкінці  мене  познайомили  з   величезною,  обставленою   важкими  дерев’яними стелажами  під склом, бібліотекою.   Ось  ніколи б  не могла  подумати,  що  одна  людина  здатна  бути власником  стількох  рідкісних  книг  одночасно. Я  із  захопленням  роздивлялась  дорогі   фоліанти,   не звертаючи  жодної уваги  на  супутницю,  що  нетерпляче  переминалась  з  ноги  на  ногу  біля  порогу. 

— Вадим  не  любить  читати,  —  втративши терпець,    власниця    помешкання  поставила  мене  перед фактом. З  однієї сторони кинула фразу ненароком,  з іншої  довго вибирала  момент,  щоб  боляче  ушпилити   моє  серце.  Вона  вкотре підтвердила,  що  занадто  багато  знала  про  Заславського. На  диво  для  себе, я знову  розпізнала у серці  гострі шипи  ревності,  ревності  до цієї красуні.   Книга  замалим  не випала  з рук,  бо ніхто  не давав  мені  права  ревнувати  фіктивного  чоловіка. 

Я  підвела  очі  на  Айрін. Вона  байдуже вивчала  манікюр,   і  тому  не  розгледіла реакції  на її слова.  Однак  правди  нікуди  діти,  вона  досягла  бажаної  реакції всередині  мене.