РОЗДІЛ 14 "ВАДИМ"

Я обережно прочинив  двері  у  спальню. У світлі   нічного  бра  Інга  видавалась  юною принцесою,  що   заснула  неспокійним сном  у  лігві  тирана чи  злобного  завойовника.  Волосся  розтріпалось по подушці,   права  ручка    лежала  розвернутою  долонею догори, а  пальці  раз по раз   нервово  стискались.

Завовтузилась.  Тонка ковдра   безжально сповзла  з  оголених ніг,   виставляючи  на  показ їхню стрункість і  гладкість шкіри. Всередині мене  знову  щось  стрепенулось .   Стрепенулось  те, що  останнім  часом  оживало в  її присутності — заборонене почуття. Симпатія  до  красуні,   яку  донедавна ненавидів  всім  єством.

Як  змінилось  ставлення? Мабуть, в  СІЗО  під час  побачення,   коли  запропонував стати моєю дружиною,  коли зрозумів  нелюдськість   свого чинку,   наслідки  своєї  образи.

Я обперся на двері  та безвідривно стежив за своєю  новоспеченою дружиною. Так,  вона  була коханкою  мого  батька, і  мати загинула  після візиту  до неї.   Розмовляючи  телефоном  ненька не помітила   світла  світлофору і  автомобіля,  що гнався     вулицею.   Мама втратила  життя  з власної  необережності. А я винив   Інгу. Через  мою самовпевненість  вона  ледь залишилась  живою. Тільки вчасно втрутившись,   я зміг виправити  помилку. І знову таки якою ціною?  Зламавши її майбутнє, змусив  покірно слухатись у  всьому,  залежати від мене,  не могти  зробити  кроку без мого відома.

Я  однозначно не хочу  бачити поруч  себе  безмовну  ляльку. А от Інгу?  Зовсім  скоро  доведеться  її  відпустити.

— Ні! Ні,  не  чіпай!— дівчина  заговорила  уві сні,  закидалась зі сторони в сторону,  вигнулась  у  страху.

За  лічені секунди я  опустився  на край  ліжка.

— Тихо, тихо, — зашепотів, намагаючись  розбудити   і  позбавити нічного кошмару.  — Це  Вадим.   Всього сон. Тихо.

Зірвавшись, Інга  різко  сіла,  а  помітивши мене,   несвідомо кинулась в  обійми. Я  пригорнув її до своїх грудей.  Розпашілі  шоки  торкались  оголеної  шкіри, яку  не  прикривала  чоловіча майка. Гарячі струмочки  сліз повільно скотились  додолу, промочуючи тонку тканину.

— Вона мені наснилась.  Знову намагалась   принизити, вбити. Я  так  злякалась, — Інга  пальцями впилась  в  мою руку наче  боялась, що  відпущу чи відштовхну.

— Вона у  минулому. Ви  більше інколи  не зустрінетесь. Я нікому  не   дозволю тебе  скривдити.  Тихо,  квіточко, заспокойся.

Дружина  застигла в мене на грудях,  а  я  продовжив  гладити   оксамитове волосся, вдихати   божевільно п’янкий  аромат  м’яти, який  заповзав    у найпотаємніший  куток    номеру. З часом  дихання   з рвучкого  перетворилось у рівне, спокійне,  притаманне  для  сплячої людини. Інга заснула. Я  вирішив  не турбувати  дівчину, тому  так і  перемістився  з нею на подушку, залишивши     русяву голівку  на  своїй грудній  клітці.

Мабуть, вперше за довгий  час  відчув  комфорт і  сімейний  затишок. Востаннє   побідні  відчуття  накривали  в  роки   подружнього  життя  з жінкою,  яку   безмежно та  відчайдушно кохав  до   божевілля,  до її підлої  зради.

Скільки часу  пролежали  разом  не знав, і коли  заснув  — не втямив. Прокинувся  вранці  від легких поштовхів  в  груди. Моя   фіктивна  благовірна намагалась вибратись  з  ведмежих обіймів.

— Добрий  ранок, —   промовила   Інга,  широко  відкривши очі й  не приховуючи відвертого  здивування моїй присутності  у  ліжку. — А що ти… Стривай,  ти  так  і  залишився   біля мене?

— Я не міг полишити  беззахисну сплячу красуню.

Усміхнувшись кутиками вуст,    бережно поправив  пасмо, впалого  на  обличчя,  волосся дівчини.   Промені  ранкового сонця  бавились   ним,  наповнюючи яскравим   пшеничним відтінком. Вкотре  завис  на      ліпленому   скульптором  личку,  на  її ледь розтулених  вишневих вустах, на крихітному  носику,  ніздрі якого ледь роздувались, втягуючи повітря.

— Ти дуже красива, — першим порушив   божественну  тишу.  — І  ти заслуговуєш на щастя.  Потерпи трохи — і  незабаром станеш вільною.

— Тобто,   ти  робиш кроки  назустріч  і я  можу    дещо попросити?

— Безумовно,  а  ще я  пропоную  сьогодні  з’їздити  на   твою квартиру за  одягом. Впевнений,  там  є речі, які  дорогі серцю.

— Дякую… — тонкі  пальці   сковзнули  по  моїй руці,  але  дівчина  цього наче не помітила. — Вадиме,  я  вчора  хотіла  попередити. І  попросити водночас.  Я  понад усе   боюсь  виходити у відкрите море. Дозволь   поїхати автобусом  чи потягом у  місто,  де зараз живеш. Обіцяю,  я  нікуди не втечу. Чесно-чесно.

Ну,  що з тобою вдієш?

— Ти маєш на увазі   «так»? —  пара  оченят  невідривно стежить  за моїми рухами. — Вадиме, не  муч. Скажи відверто.

— У принципі я  не маю нічого проти,  щоб ти добиралась сушею.  Але я  хотів  познайомити свою  дружину  з командою   корабля. З хлопцями ми пройшли  пліч-о-пліч  багато  негараздів і  приємних моментів. Вони не зрозуміють і  образяться.

— Я  поїду після  знайомства…

Винахідлива.

— Пообіцяй, що не шукатиму  новоспечену  дружину  по всьому  білому світі.  Крім  того,  ти  будеш край  обережною і  не вляпаєшся   в  якусь халепу.

— Буду максимально  уважною, товаришу капітан, —   Інга  щиро сміється,  заряджаючи  мене  своєю  позитивною енергетикою.