РОЗДІЛ 9 ІНГА

Що відчуває людина, яка  опинилась  в пропахлих сирістю стінах в’язниці? Я ніколи над цим не задумувалась. Колись  переглядала фільми, де знедолених героїв несправедливо відправляли за грати,  співчувала їм і раділа, коли їх  звільняли.

Цікаво, хто звільнить мене?

Конвоїр прочинив перед мною двері.

 —У камеру,  - скомандував, а  коли увійшла в  тісне приміщення,  з гуркотом закрив  вихід у світ.

Склалось враження,  що я  потрапила в нору. Неприємно пахло каналізацією та  кухнею водночас.

Невеличка кімнатка слабо освітлювалась крізь квадратне віконце. Світла, що  падало з коридору,  вистачало, аби бачити  обриси меблів. Я розгледіла два вузьких ліжка під стінами, дві тумби між ними та  перегородку, яка  відокремлювала санвузол.

На одній  із койок  хтось спав.  Як тільки конвоїр пішов, тіло під ковдрою завовтузилось. Наступної хвилини на  ноги підвелась огрядна жінка. В напівтемряві я  не  могла  роздивитись її обличчя, але чомусь воно видалось непривітним.

— Ей, ти хто така? – її голос прозвучав розкотистим громом в грозовому небі.  Внутрішньо напружилась,  адже моя  сусідка не належить до категорії  врівноважених людей. За лічені секунди жіночка зі скуйовдженим волоссям  нависла горою над моєю фігурою.

— Інга,  -  долаючи липкий страх, відповіла  та зробила крок  назад.

— Інга ти там, - різко махнула співрозмовниця  на двері. – Прізвище. Стаття.

— Шварц. Інга Шварц. Я  тут помилково,  - сміливо відказала, направившись до вільного ліжка. Жінка вибухнула сміхом у слід.

— Звісно, ми всі тут випадково.

Я відчувала її злий та  обурений погляд на собі. Вона наче хотіла стерти з лиця  землі комашку, яка  вкусила її за носа.

Присіла на край  постелі. Матрац виявився твердим і  горбистим. Я простягнула ноги і  важко видихнула.  Очі знову закрила  пелена сліз. Серце просило виплакатись,  щоб хоч трішки стало легше. Та сусідка по квадратних метрах,  здається, вирішила  позбавити мене такого бажаного  спокою.

— Тобі хто дозволив присідати? – заволала, наче  проковтнула гирю. – Ану встала. Я  старша по камері.

— Мені байдуже, хто ти. Я хочу спати,  - буркнула, забираючись на ліжко з ногами. Обернувшись  до стіни, скрутилась калачиком. Тремтіння  било тіло як в  пропасниці.   Мені було все одно на даму за спиною. Взагалі відчуття реальності  покинуло. Я   ставила одні і  ті ж питання, які  стосувались виключно Вадима Заславського.  Добра частина не вірила в  таку підлість зі  сторони чоловіка. Однак, ніхто крім нього не був  здатний зробити цього.

— Спи, спи,  - зловісно прошипіла за спиною незнайомка. – Ніч тільки починається.  

Погрози пролетіти повз вуха.   Стрес  додав свого. Я крутилась, не могла заснути. Вперті роздуми  рвали душу і  безжально таранили мозок.

Десь через годину моя  сусідка підвелась з ліжка.  Подумавши,  що вона йде до туалету, не надала значення, не зауважила,  що може бути небезпечно.

Несподівано мені на  голову опустилась подушка.