Розділ V

   У заповненому залі засідань Міністерства освіти і науки аншлаг. Зала гуде людськими притишеними голосами, як вулик гомоном бджіл. Аж раптом все миттєво стихає. Після перерви президія знову займає свої місце на сцені.

  Анна , разом із членами делегації від області, у залі. Але її відносний спокій порушує людина, яка щойно доєдналася до тих, хто на сцені. Спокій відносний, бо перед цим спілкувалися з колегами з інших областей з болючого питання, яке сьогодні обговорється  на цьому засіданні.

• Шановні колеги, продовжуємо обговорення нашого питання. І до слова я запрошую доктора педагогічних наук, провідного наукового співробітника міністерства освіти і науки  Довженка Дем’яна Олександровича.

Від почутого у Анни перехопило подих. Уже багато років вона не знала зовсім нічого про Дем’яна. І ось тобі так, вона знову його побачить і почує. Та не побачить він її. Він там , на сцені, а таких як вона, як завжди, навколо нього багато. Та вона й не прагне більше . Свого часу все сказано було його матір’ю. І він з нею, мабуть,  погодився.  Вона втекла, бо була молода і наївна. Втікала , але вірила, що , якщо кохає, то знайде. Але не знайшов! Що правда вона змінила прізвище на мамине дівоче, тому ніхто і здогадатися  не міг, що то вона. Диплом забрала свій згодом. Що залишалося робити? Тому намагалася сьогодні себе тримати в руках. Навіть було бажання вийти з зали на час його виступу. Але побоялася, що він помітить, як вона буде виходити. До сцени було не далеко. Але , коли він став говорити, вона зрозуміла, що не втримається. Він говорив зовсім протилежне до її думок. До її переконань, до її поглядів на це питання. До того ж , вона знала, що  більшість у цій залі мають прямо протилежне бачення цієї проблеми. І не витримала. Написала йому записку і передала на сцену. Він потримав її у руках, завершив свою думку і Аня думала, що він так її і не прочитає. Але сталося дивне. Він розгорнув, прочитав і став незворушно на кілька хвилин дивитися у зал, чи то шукаючи автора , чи то щось обдумуючи. Голова президії явно невдоволено заковзав на стільці. Зрозумів, що щось неординарне.

• Я висловив думку міністерства з приводу нагального питання, але вважаю, що є людина , яка також може висловити свою думку. І мені було б дуже цікаво почути цю думку. Як і всім присутнім, - добавив він по деякій паузі. – Добавлю, що думка міністерства не категорична, вона ще у стадії обговорення і пошуку вирішення цієї проблеми. Тому , пані Анно, хочу запросити вас до слова.

Я наробила собі клопоту, - подумала Анна, але все ж змусила себе викарбувати крок, тримати поставу та надати обличчю впевненості у своїх діях. По-перше, потрібно зібратися з думками, бо це не шкільна аудиторія, де вона як риба у воді, по-друге, зібратися з духом, бо поряд буде він. А це ще складніше.

  Він дійсно був поруч, подав на сходинках їй руку, а та чомусь раптом затремтіла, він це відчув, тому стиснув міцніше.

• Радий тебе бачити. Дуже, - встиг сказати тихо, подалі від мікрофона. – Не хвилюйся, будь впевнена. Я на твоєму боці! Кажи, як думаєш! Я підтримаю!

Тепер уже вона була зовсім збита з пантелику. Як то? Тільки що говорив одне, а тут їй радить інше… Але часу довго думати не було.

• Пані Анно, будь ласка, назвіть  себе, звідки ви?, - і дивиться зухвало в очі, ніби хоче сказати: - тепер ти розкажеш про себе все і я буду знати де ти. Але вона вирішила проігнорувати його побажання.
• Шановне товариство! Ми всі не перший день працюємо у своїх колективах і , зрозуміла річ, що щось таки та розуміємо у своїй справі. А інакше ми тут би не були присутні. Я уважно слухала сьогодні всіх. І скажу я вам , що терпляче слухала! Але тепер хочу висловити і свою особисту думку і думку свого колективу. Я проти! Я проти оптимізації , або простіше кажучи , закриття спеціальних шкіл. Причина головна, з поміж усіх інших, у тому, що суспільство сьогодні ще не готове сприйняти хворих дітей у звичайних навчальних закладах. Діти з особливими потребами потребують особливих умов. Толерантності наше суспільство ще не навчене і цим дітям буде боляче від того. З цим погоджуються більшість батьків таких дітей.  Не виводьмо дітей з зони комфорту, не порушуймо і далі їхню психіку. У закладах спеціальних у них є доступ до всього , що їм конче необхідне. Такі заклади не є закладами несвободи, як дехто дозволяє собі висловлюватися. Не всі батьки хворих дітей мають статки, щоб дозволити собі створити особливі умови для своєї дитини  у звичайній школі. Ви чудово розумієте про що я. Більшість пересічних батьків переймаються долею своїх дітей і їм боляче, що їхніх дітей зневажають не лише діти, а інколи і дорослі у стінах навчального закладу. Чи згодні ви з моїми словами, колеги? – це вже Анна додала за звичкою.

   Але в залі була така тиша, коли вона говорила, що Аня чула як стукотить чи то її серце, чи то пульсує кров у її скронях. За мить зал вибухнув оплесками . Вона зрозуміла це як підтримку. На президію не дивилася. Це вже потім їй розповіли, що  вони були не в захоплені від її виступу. Натомість Дем’ян стояв за кулісами близько біля трибуни і їй здавалося, що  вона чує його дихання. Вона бачила, що він щось занотовує. Коли  попрямувала зі сцени він підтримав її на сходинках і вклав до  руки папірець. На мить затримав  і вимогливо запитав:

• Напишеш мені номер свого мобільного? Буду чекати. Краще сама, я ж все одно знайду.  - І міцно стиснув руку, так, ніби не хотів відпускати.

Сам же повернувся на трибуну і , ніби нічого і не сталося, продовжив.

• Ми щойно почули думку людини, яка дійсно серцем відчуває всі проблеми цієї теми. І ми так розуміємо, що в більшості своїй ви підтримуєте цю думку.