---

Деякі люди схожі на метеликів-одноденок. Вони приходять у твоє життя на короткий період, щоб принести у нього щось нове. Хтось дає тобі радість та комфорт, а хтось — поганий настрій, біль та розчарування. Певні особи дають тобі такі уроки життя, котрі ти не забудеш довіку. Але це не означає, що ти не обпечешся вдруге чи втретє... От і Мінхо для Джісона був такою людиною. З'явився у житті Джі, понівечив душу і зник, ніби його ніколи не існувало. Ані сліду за собою не залишив хлопцю, якому клявся у вічному коханні. Гидко, як же ж гидко усвідомлювати, що з ним погралися, а потім викинули, як непотріб.

Минуло вже пів року, а Джісон і досі не знає причини чому його залишили. Чому Мінхо просто мовчки зібрав речі й без пояснень пішов? Однак, попри мільйони питань, що виникали у його голові, парубок намагався нормально жити. Він ходив на роботу, тусувався з друзями і займався улюбленою справою. З усіх сил намагаючись жити, а не просто існувати.

Проте через кілька місяців після розриву Джісон несподівано побачив Мінхо на вулиці. Той, усміхнений, йшов на зустріч із якимось невідомим парубком до їхнього улюбленого кафе. Юнаку стисло в грудях від цієї картини. Він дивився услід своєму колишньому із розумінням, що для нього все втрачено. Зрештою, пересиливши себе, Джісон пішов додому, щоб глянути улюблений серіал і наїстися солоденького.

Доля, якою б злою вона не була, вирішила, що для Джі мало страждань, тому він зустрічається із Мінхо знову через кілька днів. А потім знову і знову. Терпець хлопця вривається, коли його колишній приходить у кав'ярню, де Джісон віднедавна працює.

— Ох, привіт, — здивовано і якось збентежено видихає Мінхо, дивлячись на юнака за прилавком.

— Давно не бачилися, — здається, що від фальшивої усмішки в нього трісне обличчя, але Джісон тримається з усіх сил. — Тобі, як завжди?

— Ти ще пам'ятаєш? — у нього червоніють кінчики вух.

Раніше юнак міг би це назвати милим, але зараз він відчуває лише злість. Вона переповнює його, неначе вино чашу, готова от-от вилитися назовні.

— Ми не розійшлися три роки тому, а лише якихось три місяці, — Джісон закочує очі, обертаючись до кавомашини.

Він думає, що, можливо, прийшов час розставити всі крапки над і, якщо життя зіштовхує їх не вперше. Потрібно запропонувати Хо зустрітися сьогодні ввечері і поговорити. Але коли Джісон обертається до Мінхо знову, то завмирає, бачачи його щасливу усмішку направлену не до нього, а до іншого хлопця. Того, з яким Джісон його нещодавно бачив у кафе. 

Всі несказані слова застрягають у горлі, змушуючи Джі нервово відступити. Він дивиться на них кілька секунд перед тим, як привернути увагу парубків делікатним покашлюванням.

— Твоя кава, — віддаючи стаканчик із гарячим напоєм, юнак відчуває неабиякий дискомфорт. 

Джісону здається, що він влазить у чуже особисте життя, стаючи свідком того, чого не мав. І хлопець не може приховати, що хотів би опинитися на місці незнайомця. Бо десь глибоко в його душі було розуміння того, що він досі кохає Хо.

— Дякую, — ввічливо всміхається. — Може, ще потусуємося якось разом, — Мінхо бере свого партнера за руку, прямуючи до виходу.

— Можемо на цих вихідних зустрітися, якщо ти не проти, — Джісон не зважає на незадоволений погляд незнайомця, дивлячись лише на Хо. Так ігнорувати людей не гарно, але якщо він погляне на нього, то точно зірветься.

— Так, ми могли б... — він затинається, стискаючи руку чорнявого парубка трохи сильніше, — ...Я напишу тобі ввечері. Бувай.

Хлопець лиш киває головою, махаючи рукою вслід своєму колишньому. Чи не занадто привітним він був? Наскільки Джі пам'ятає, вони розсталися не на найкращій ноті, але, можливо, Мінхо хоче згладити гострі кути між ними. Чи просто забув його, як сміття, що викинув у смітник.

Зрештою, хлопець допрацьовує свою зміну і ввечері справді отримує повідомлення від Хо. Той пропонує посидіти у їхньому улюбленому кафе. Ці слова віддають гіркотою, проте Джісон погоджується. Зрештою, прийшов час розірвати всі нитки, що досі зв'язували їх. Але коли він приходить до кав'ярні, де вони познайомилися, то тривога роз'їдає його зсередини. Хлопець просто не може всидіти на місці хапаючись то за телефон, то за чашку гарячого чаю, який замовив заздалегідь.

— Ти геть не змінився, — спокійний голос Мінхо змушує Джісона здригнутися.

— Не підкрадайся зі спини, — він незадоволено фиркає, поправляючи свої окуляри, які з'їхали на кінчик носа. — Ти давно прийшов?

— Щойно, — Мінхо тихо хіхікає, сідаючи навпроти. — Тож перейду відразу до справи. Чому ти мене покликав? Ми не спілкувалися протягом цих трьох місяців, то що змінилося тепер?

— Хотів розставити всі крапки над і, — Джісон не може відірвати погляду від своєї чашки. — Мене мучить одне питання.

— Яке? — він помічає, як парубок складає руки в замок. Це звичка Хо, коли він хвилюється. Джі легко всміхається, підмічаючи це.

— Чому ти пішов без пояснень? Все було гаразд, а потім ти просто зник. Я не розумію твого вчинку. Тому, будь ласка, поясни мені, і ми більше ніколи не побачимося, — Джісон все ж піднімає очі, щоб зустрітися із холодним поглядом Мінхо. Він пробирає до самих кісток, заморожуючи все тепло всередині.

— Я ніколи не кохав тебе, — ці слова ранять більше за ножі. — Це ти постійно чіплявся за мене, неначе реп'ях. Саме ти прагнув моєї уваги, а не я твоєї. Тому мені було цікаво спробувати зустрічатися з тобою. Але нічого не вийшло, як я й очікував. Бо ти був нудним для мене, Джісоне.

— Ти міг все це пояснити тоді... До того ж ти казав, що кохав мене, Мінхо... — в нього зривається голос, змушуючи юнака навпроти роздратовано видихнути.

— Я казав це, щоб ти не почувався погано, і...

— А зараз в мене взагалі чудові відчуття після всіх твоїх слів! — різко перебиває його Джісон, витираючи набридливі сльози зі щік. — Я не іграшка і не дурний експеримент з яким тобі цікаво гратися, Мінхо!