4

Прокинувся він в холодному поту. Костя не пам'ятав всього сну, тільки уривки. Про жінку, яку бачив в п'ятницю, про книгу, яку випадково взяв із собою. Більше нічого... Він ще пів години пролежав у ліжку, намагаючись привести думки до ладу після сну.

Вставши нарешті в недільний ранок з ліжка, він сів снідати. А заразом, після нічного сну, йому захотілося погортати книгу, яку взяв з роботи. Він дізнався дуже багато про викиди і забруднення повітря від підприємств, про те, як пластикове сміття розкладається сотні років. Але найбільше зацікавив розділ про те, що вирубка дерев може сприяти підвищенню температури і зниженню об'ємів відтворюваного кисню на планеті. В кінці книги був навіть розділ, як можна врятувати планету від негативного впливу.

Відклавши підручник до вечора, він вийшов у двір, де побачив високу траву, яка діставала до колін. Це трохи шокувало, здалося, що вчорашня його робота була сном, хоча втомлені руки вказували на протилежне. Довелося знову діставати газонокосарку з сараю, доріжка до якого також встигла зарости.

Мріям про відпочинок не судилося здійснитися, весь день довелося скошувати траву і зривати виноград зі стін свого будинку, який встиг дістатися практично до даху. Костя буквально видирав виноградну лозу зі стін. Це саме він створював ті дивні звуки пізно вночі, які не давали заснути, а не щури.

Надія на відпочинок в неділю розвіялася, коли сонце почало наближатися до заходу. У Кості вистачило сил тільки на те, щоб прийняти душ, запхати в себе кілька бутербродів і сісти у зручне крісло подивитися телевізор. Перед яким він практично відразу й заснув.

Розбудив його не будильник на телефоні, а гучний вибух. Це був телевізор, який не впорався з кількістю зелені, яка в ньому оселилася. Озирнувшись в напівтемному будинку, Костя помітив невеликий кущ на стелі. Крізь вікно тягнулася молода берізка. З-під мостин проросла трава, а на його штанях сиділо кілька коників-стрибунців, які в ту ж мить зістрибнули у траву. Він наче опинився в якійсь занедбаній хатині у лісі, хоче насправді це все ще був його будинок.

Коли ж він почав повільно вставати, щоб роздивитися, що сталося з телевізором, а заразом і обійти весь будинок, щоб зрозуміти, що навколо відбувається, то зрозумів, що не може зрушити з місця. Встати з крісла не вийшло, його руки і ноги були обв'язані плющем й іншими видами рослин, що плетуться. Костя ніби приріс до крісла, він наче перебував у страшному сні. Проте це був не сон.

Хлопець із жахом спостерігав, як його руки і ноги ховаються під новим шаром зелені. Тіло повільно огорталося коконом, таким, який зазвичай плете гусінь. Ось тільки цей кокон відрізнявся, адже був сплетений з живих рослин.

Нові спроби вирватися ні до чого не привели. Костя почав кричати, смикатися. Він намагався ламати гілки, які обплели зап'ястя, але як тільки він ламав одну гілочку, тут же з'являлися п'ять нових, і вже хвилину потому він не міг ворушити навіть пальцями. Рослини обплітали тулуб, та так швидко, що за кілька хвилин він взагалі не міг рухатися.

Костя відчував, як гілки підіймалися по шиї, готуючись «поглинути» голову. Остання спроба закричати і покликати на допомогу нічим не увінчалася, великий шар зелені тиснув на грудну клітину. Дихання сповільнювалося, ставало більш переривчастим. Від безвиході і страху хлопець почав тремтіти, все ще намагаючись переконати себе в тому, що це сон.

Щойно голова зникла під рослинами, тремтіння припинилося, тіло розслабилося. Страх щез, більше не було нічого навколо, тільки зелений кокон, який продовжував огортати людину всередині і змінюючись зовні.

Утворивши кокон ідеальної сферичної форми, поверх плюща почала зростати трава, створюючи додатковий захисний шар. Далі з-під трави, як павутина, проросли тоненькі гілочки в різні боки. Пробиваючи стіни, стелю та підлогу, вони закріплювалися в цеглі. Потрібно було лише кілька хвилин, щоб ці гілочки обплели інші рослини, утворюючи міцну конструкцію, здатну витримати людину в коконі. Яка тепер зависла над підлогою.

В тиші пролунав скрип дверей, що відчинилися. Всередину увійшла жінка в колись блакитному платті, яке пошарпалося, стало блідо-синім, з чорними, як нафта, плямами. Капелюх також змінив колір, замість зеленого, він став рудого кольору, як листя на деревах. Де-не-де в капелюсі виднілися пробиті чимось гострим дірки. Можна було не сумніватися, що це та сама жінка з магазину, в тому ж самому одязі, який встиг сильно зноситися.

Вона пройшла в кімнату з розбитим телевізором. На рівні її голови, в кімнаті, висів зелений кокон. Жінка доторкнулася до однієї з опор, яка закріпилася в стіні. Проводячи рукою по гілці, вона підійшла до м'якого кокона.

— Ця планета вмирає... я вмираю! — їй довелося замовкнути на мить, щоб підібрати потрібні слова. — Не бійся, ти станеш одним з тих, хто буде жити! І хто збереже пам'ять про мене, — жінка простягнула руку до трави, яка також витягнулася до людини поряд. — Сподіваюся ще не пізно, і ми встигнемо все виправити... — виходячи з дому, вона забрала з собою книгу, за якою прийшла.