4

Прокинувся він в холодному поту. Костя не пам'ятав всього сну, тільки уривки. Про жінку, яку бачив в п'ятницю, про книгу, яку випадково взяв. Більше нічого... Він ще пів години пролежав у ліжку, відходячи від сну.

Вставши нарешті в неділю вранці з ліжка, він сів снідати і вирішив все ж таки погортати книгу, яку взяв з роботи. Він дізнався дуже багато про викиди і забруднення повітря від підприємств, про те як пластикове сміття розкладається сотні років. Але найбільше зацікавив розділ про те, що вирубка дерев може сприяти підвищенню температури і зниженню об'ємів відтворюваного кисню на планеті. В кінці книги був навіть розділ, як можна врятувати планету від негативного впливу.

Відклавши книгу до вечора, він вийшов у двір, де виявив високу траву, яка діставала до колін. Це було дуже дивно, і Кості здалося, що вчорашня його робота була сном, хоча втомлені руки вказували на протилежне. Довелося знову діставати газонокосарку з сараю, доріжка до якого також встигла зарости.

Мріям про відпочинок не судилося здійснитися, весь день довелося скошувати траву і зривати виноград зі стін свого будинку, який встиг дістатися практично до даху. Костя буквально виривав виноград зі стін, саме він створював дивні звуки пізно вночі, а не щури.

Надія на відпочинок в неділю розвіялася, коли сонце почало наближатися до заходу. У Кості вистачало сил тільки на те, щоб прийняти душ, запхати в себе кілька бутербродів і сісти в зручне крісло подивитися телевізор. Перед яким він практично відразу заснув.

Розбудив його не будильник на телефоні, а гучний вибух. Це був телевізор, який не впорався з кількістю зелені, яка в ньому оселилася. Озирнувшись в напівтемному будинку, Костя виявив невеликий кущ на стелі. З-під мостин проросла трава, він навіть помітив пару коників у себе в будинку.

Коли ж він почав повільно вставати, щоб подивитися на телевізор ближче, а заодно і пройтися по всьому будинку для оцінки того, як сильно заросло житло, то зрозумів, що не може зрушити з місця. Встати з крісла не вийшло, його руки і ноги були обв'язані плющем і іншими видами рослин, що плетуться. Він ніби приріс до крісла. Він наче перебував у страшному сні.

Костя з жахом спостерігав, як його руки і ноги ховаються під новим шаром зелені. Тіло повільно перетворювалося в кокон, який зазвичай плете гусінь. Ось тільки цей кокон відрізнявся, адже був з живих рослин.

Нові спроби вирватися, ні до чого не привели! Костя почав кричати, смикатися. Він намагався ламати гілки, які обплели зап'ястя, але як тільки він ламав одну гілочку, тут же з'являлися п'ять нових, і вже через хвилину він не міг ворушити навіть пальцями. Рослини почали обплітати тулуб, та так швидко, що через кілька хвилин він взагалі не міг рухатися.

Костя відчував, як гілки підіймалися по шиї, готуючись "поглинути" голову. Остання спроба закричати і покликати на допомогу нічим не увінчалася, великий шар зелені тиснув на грудну клітину. Дихання сповільнювалося, ставало більш переривчастим. Від безвиході і страху, Костик почав тремтіти, все намагаючись переконати себе в тому, що це сон.

Як тільки голова зникла під травами, тремтіння припинилося, тіло розслабилося. Страх зник, більше не було нічого навколо, тільки зелений кокон, який продовжував огортати людину всередині.

Коли кокон здобув ідеальну сферичну форму, поверх плюща почала зростати трава, створюючи додатковий захисний шар. Далі з-під трави проросли тоненькі гілочки в різні боки, як павутина. Пробиваючи стіни, стелю та підлогу, вони закріплювалися в цеглі. Потрібно було лише кілька хвилин, щоб тоненькі гілочки обплели інші рослини і створили міцну конструкцію, здатну витримати людину в коконі. Яка тепер повисла над підлогою.

В тиші пролунав скрип дверей, що відкрилися. Всередину увійшла жінка в колись блакитному платті, яке пошарпалося, стало блідо-синім, з чорними як нафта плямами. Капелюх також змінив колір, замість зеленого, він став рудого кольору, як листя на деревах, а де-не-де в капелюсі виднілися, пробиті чимось гострим, дірки. Можна було не сумніватися, що це та сама жінка з магазину, все в тому ж одязі, але сильно пошарпаному часом.

Вона пройшла в кімнату з розбитим телевізором. На рівні її голови, в кімнаті висів зелений кокон. Жінка доторкнулася до однієї з "опор", яка закріпилася в стіні. Проводячи рукою по гілці вона підійшла до м'якого кокона.

- Ця планета вмирає... я вмираю! - вона замовкла на мить, намагаючись підібрати слова. - Не бійся, ти станеш одним з тих, хто буде жити! І хто збереже пам'ять про мене, - жінка простягнула руку до трави, яка також витягнулася до стоячої поруч людини. - Сподіваюся ще не пізно, і ми встигнемо все виправити... - виходячи з дому, жінка забрала з собою книгу, за якою прийшла.