1

Вже понад три тижні не було дощу, і щоранку сонце вставало в безхмарному, чистому небі. Багато жителів невеликого містечка починали молитися, щоб впало хоча б кілька крапель, здатних змочити ґрунт. Все для порятунку свого врожаю. Не кажучи вже про легеньку прохолоду, яку міг принести дощ.

Дерева повільно вмирали. Листя жовтіло, готуючись ось-ось опасти на землю. Гілки одна за одною перетворювалися в сухі прути. Молоду парость так і зовсім не можливо було врятувати, залишалося лише зрізати під корінь та викорчувати.

Костя щовечора поливав свій невеликий сад у дворі, але здавалося, що від цього ставало тільки гірше. Гілки на деревах все так само продовжували сохнути, за ними підхопили естафету кущі та квіти. Повільно, але впевнено вся зелень гинула. Ще пару тижнів, або навіть днів — і місто буде готове перетворитися в декорації фільму жахів з сухими мертвими деревами без жодного листочка.

Ранок п'ятниці нічим не відрізнявся від інших спекотних днів. З самого ранку термометр, який висів на вулиці, в тіні, показував двадцять чотири градуси за Цельсієм. Потрібно було збиратися, але надягати хоч якийсь одяг просто не хотілося. Навіть найлегші шорти залишали після себе неприємні відчуття на шкірі. Пересиливши себе, Костя все ж вийшов на вулицю і відправився на роботу — до невеликого книжкового магазину в центрі міста.

До роботи пішки можна було дійти хвилин за двадцять, але перебувати під палючим сонцем довше, чим потрібно, не хотілося. Тож Костя вирішив поїхати на автобусі, який за сім хвилин довіз його до зупинки в центрі, що розташовувалася біля книжкового магазину.

Вийшовши з транспорту, він зітхнув з полегшенням. Всередині автобуса, майже, нічим було дихати. Велике скупчення людей, здавлене повітря та їдкий запах поту не давали набрати повні легені повітря. Його бордове обличчя поступово повертало природний колір.

Зайшовши до магазину, Костя першим ділом включив вентилятор, який хоч якось допомагав пережити робочий день. Попри високу температуру на вулиці, в магазин одно заходили люди і питали книги про те, як вберегти врожай від спеки та палючого сонця.

В цьому не було нічого незвичайного, вже два тижні, як всі питали тільки подібну літературу, та так часто, що книги швидко закінчилися. Так і цього разу до прилавка підійшла жінка в довгому блакитному платті і в широкому зеленому капелюсі.

— Вибачте, ви мені не допоможете?! — звернулася вона.

— Книги про утримання та догляд за садом закінчилися! — Костя сказав стандартну фразу, продовжуючи дивитися у свій телефон.

— О-о-о... Ні, мені не потрібна книга про сад, — жінка хихикнула. — Мені потрібне щось про глобальне потепління.

Здивований, Костя підняв голову, щоб уважно роздивитися жінку, і щоб зрозуміти, чи не жартують з нього. І не помітивши ніяких натяків на жарт, встав з-за прилавка.

— Можу запропонувати книгу з екології! Там є різні розділи: про потепління, про шкідливі викиди, про захист природи та інше, — після переліку, Костя, не замислюючись, пробубонів собі під ніс: — Шкода тільки, що в таких книгах не пишуть, як викликати дощ...

— Ця книга ідеально підійде, спасибі! І не переживайте, я думаю, скоро буде дощ!

— Хотілося б у це вірити, — Костя пройшов в кінець залу і почав шукати вказану літературу. — Ага, ось вона! — він повернувся з книгою в руці, але в залі вже нікого не було. Вирішивши, що жінка вибігла на вулицю, можливо, побачивши когось знайомого, Костя поніс підручник до прилавка, щоб не довелося зайвий раз вставати, коли покупниця повернеться.

Але на подив, це був останній відвідувач цього дня. Закінчивши працювати, Костя вийшов на вулицю і вперше за три тижні відчув прохолоду. Озирнувшись по сторонах, він побачив грозові хмари. Здалека навіть здавалося, що вони мають темно-зелений відтінок.

Час від часу можна було спостерігати спалахи блискавок, з ледве помітним зеленуватим відблиском, а кілька секунд потому чувся ледь вловимий звук грому. Костик посміхнувся, він щасливий пішки повертався додому.

На середині шляху хмари наздогнали Костю. Перші краплі, які потрапили на розпалену шкіру, тієї ж миті випарувалися. Проте наступні вже остуджували тіло. І навіть той факт, що весь одяг вже промок до нитки, не змусив Костю прибрати блаженну посмішку з обличчя.

Дощ буквально оживив листя на деревах, здавалося, що навіть висохлі листочки знову почали зеленіти. Всі рослини отримали таку бажану вологу, тим самим відстрочивши свою загибель.

Слідуючи додому, Костя спостерігав, як його сусіди виходили на вулицю і ставали під прохолодні краплі дощу. Після довгих посушливих тижнів, люди насолоджувалися свіжим повітрям, яке не обпікало легені.

Переступивши через поріг, він поспішив зняти мокрий одяг. Попри те, що Костя так сильно чекав дощу, в сухих речах ходити по будинку було набагато комфортніше.

Дощ не припинявся весь вечір, і хлопець з насолодою спостерігав у вікно, як краплі падають на землю. Час від часу небо розрізали блискавки, і за білим спалахом тягнувся шлейф салатового кольору.

З настанням сутінків дивитися на дощ вже не було можливості. І господар будинку вирішив перекусити, а заразом кинути в пральну машину речі, які залишив у ванній.

Перекладаючи одяг, під купою футболок та шортів, він виявив книгу, яку так і не продав.