1

Вже три тижні не було дощу, і щоранку сонце вставало в безхмарне, чисте небо. Багато жителів невеликого містечка починали молитися хоча б про невеликий дощик, щоб якось врятувати свій врожай, і насолодитися бажаною прохолодою.

Дерева почали повільно вмирати. Листя жовтіли, готуючись ось-ось впасти на землю. Гілки одна за одною перетворювалися в сухі прути. Молоду парость, так і зовсім не можливо було врятувати, залишилося лише зрізати під корінь.

Костя щовечора поливав свій невеликий сад, але здавалося, що від цього ставало тільки гірше. Гілки на деревах все так само продовжували сохнути, за ними підхопили естафету і чагарники. Повільно, але впевнено вся зелень почала пропадати. Ще пару тижнів, або навіть днів і місто перетвориться в декорації фільму жахів з деревами без єдиного листочка.

Ранок п'ятниці нічим не відрізнявся від інших жарких днів. З самого ранку градусник, який висів на вулиці, в тіні, показував 24 градуси за Цельсієм. Потрібно було збиратися, але надягати хоч якийсь одяг просто не хотілося. Навіть найлегші шорти залишали після себе неприємні відчуття на тілі. Пересиливши себе, Костя все ж вийшов на вулицю і відправився на роботу - в невеликий книжковий магазин.

До роботи пішки можна було дійти максимум за двадцять хвилин, але перебувати на такому сонці не хотілося. Тож Костя вирішив поїхати на автобусі, який за сім хвилин довіз його прямо в центр міста, до місця роботи.

Вийшовши з транспорту, він зітхнув з полегшенням. Всередині практично нічим було дихати. Його бордове обличчя почала поступово приймати природний колір.

Зайшовши в магазин він першим ділом включив вентилятор, який хоч якось допомагав пережити робочий день. Попри високу температуру на вулиці, в магазин той річ заходили люди і питали книги про те, як уберегти врожай від палючого сонця. В цьому не було нічого не звичайного, вже два тижні, як всі питали тільки таку літературу, та так часто, що книги швидко закінчилися. Так і цього разу до прилавка підійшла жінка в довгому блакитному платті і в широкому зеленому капелюсі на голові.

- Вибачте, ви мені не допоможете?! - звернулася жінка.

- Книги про утримання саду закінчилися! - Костя сказав стандартну фразу, продовжуючи дивитися у свій телефон.

- Ооо... Ні, мені не потрібна книга про сад, - жінка захихотіла. - Мені потрібно щось про глобальне потепління.

Тепер Костя підняв голову, уважно подивився на жінку, щоб зрозуміти, чи не сміються над ним. І коли не побачив ніяких натяків на жарт, встав з-за прилавка.

- Можу запропонувати книгу з екології! Там є різні розділи - про потепління, про шкідливі викиди, про захист природи та інше, - після перерахування, Костя не замислюючись пробубонів собі під ніс. - Шкода тільки, що в таких книгах не пишуть, як викликати дощ...

- Ця книга ідеально підійде, спасибі! І не переживайте, я думаю скоро буде дощ!

- Хотілося б у це вірити, - Костя пройшов в кінець залу, і почав шукати вказану літературу. - Ага, ось вона! - він повернувся з книгою в руці, але в залі вже нікого не було. Вирішивши що жінка вибігла на вулицю, побачивши когось знайомого, Костя поніс підручник до прилавка, щоб не довелося зайвий раз вставати, коли повернеться жінка.

Але на подив, це був останній відвідувач у цей день. Закінчивши працювати, Костя вийшов на вулицю і вперше за три тижні відчув прохолоду. Озирнувшись по сторонах, він побачив грозові хмари. Здалека навіть здавалося, що вони мають темно-зелений відтінок. Час від часу можна було спостерігати спалахи блискавок, з ледве помітним зеленим відтінком, а слідом чувся ледь уловимий грім. Костик посміхнувся і пішов додому пішки.

На середині шляху, хмари наздогнали Костю. Перші краплі, які потрапили на розпалену шкіру, тут же висохли. Зате наступні вже остудила тіло. І навіть той факт, що весь одяг вже промок до нитки, не змусив Костю прибрати блаженну посмішку з обличчя.

Дощ буквально оживив листя на деревах, здавалося, що навіть висохлі листочки знову почали зеленіти. Всі рослини отримали таку бажану вологу, тим самим відстрочивши свою загибель.

Слідуючи додому, Костя спостерігав, як його сусіди виходили на вулицю і ставали під дощ. Після довгих посушливих тижнів, люди насолоджувалися свіжим повітрям, яке не обпікало легені.

Переступивши через поріг, він поспішив зняти мокрий одяг. Попри те, що Костя так сильно чекав дощу, в сухому одязі ходити по будинку, було куди комфортніше.

Дощ не припинявся весь вечір, і Костя з насолодою спостерігав у вікно, як краплі падають на землю. Час від часу небо розрізали блискавки, і за білим спалахом тягнувся шлейф салатового кольору.

З настанням сутінків дивитися за краплями дощу вже було неможливо. І господар будинку вирішив перекусити, а заодно кинути в пральну машину речі, які залишив у ванній. І коли Костя перекладав одяг, під купою футболок та шортів, він виявив книгу, яку так і не продав.

- Напевно взяв на автоматі... - сказав цю фразу в голос, намагаючись пригадати, коли ж він встиг захопити цей підручник.

Поклавши книгу на стіл, Костик ліг в ліжко, і просто слухав, як по даху тарабанив дощ. Він досить довго лежав без сну, вслухаючись в цей монотонний звук.

Блискавки то і справа розтинали небо, і яскравий промінь висвітлював все навколо, навіть із закритими очима Костя час від часу "бачив" світло. Але, він не бачив силует жінки в капелюсі, яка стояла за вікном, під дощем і чекала.