Епілог

Бути туристом – це круто, особливо, коли ти і сама собі гід – ти маєш необмежену свободу. За житло я обрала невеличкий хостел, де у кімнаті зі мною було ще декілька дівчат. Цього разу Львів відкрився для мене зовсім з іншої сторони – я могла побачити його  у будь-яку годину доби, людним у час пік, напівпорожнім під час робочого дня, дощовим та привітно сонячним. Третій день моїх умовних канікул явно пішов мені на користь, а особливо шопінг, що найкраще лікує дівочу депресію, проте і третій день я свідомо оминала той прекрасний собор, у чому саме крилася причина, я не знала, точніше, знала, звичайно, але погодитися із нею, означало б підтвердити те, що я думаю про нього.

Декілька разів біля Львівської Майстерні Шоколаду у мене виникало враження, наче хтось слідкує за мною, від цього я різко випрямлялася та непомітно намагалася оглядітися навколо, проте нікого знайомого мені не знаходила, лише постійно посміхалися до мене вуличні музиканти, продавці якихось побрякушок та хлопці на лавочках, що всім своїм видом показували – вони готові до знайомства.

Ввечері я вже не могла стримати себе та свого бажання, певно в мені була якась частинка мазохіста,  я таки зайшла до собору. В той вечір там проходило служіння, це було дійсно божественне видовище, а слухати хор, заплющивши очі, приносило неймовірне насолодження. Одинока сльоза скотилася по моїй щоці.

Я знову стояла біля тої самої колони, як в один момент відчула доторк чиїх пальців, що ніжно проводили по долоні. Мені не треба було озиратися. Я знала, що це він. Я просто закрила очі і насолодилася моментом, та тою хвилею спокою, що закутала мене у свої обійми. Він поруч. Долю не обдуриш, хоч куди тікай від неї, але якщо вам судилося бути разом – ви, наче ті магніти, знайдете один одного неодмінно. Не знаю скільки ми так стояли, та я не могла змусити себе повернутися і подивитися на нього, мене лякала можливість, що розплющивши очі це все пропаде. За декілька хвилин його рука міцно стиснула мою долоню і ми рушили до виходу.

На вулицю вже спускалася ніч, Олег дивився на мене та тихо почав говорити.

- Ти мені потрібна, чуєш мене? – Він міцно стиснув руками мої плечі. – Я кохаю тебе, Таю! Чуєш? Кохаю! Невже ти не бачиш того!?

Після цього сльози градом полилися по моїх щоках. Мені було настільки боляче це чути, що я не могла контролювати свої схлипування, і просто притиснулася до його грудей. Він був гарячим та шумно дихав, його руки обіймали мене і з кожним моїм схлипуванням все сильніше притискали до себе. Я не змогла себе стримати і подивилася на нього.

- Ти сказав правду?

- Так. – Його карі очі пронизливо дивилися на мене.

- Повтори це ще раз.

Олег повільно нахилився до мене і, ледь зачіплюючи щоку, прошептав мені на вухо: «Я кохаю тебе».

- Але я не вмію готувати.

- Я думаю, ми щось із цим придумаємо.

Він грайливо подивився на мене і, ніби чекаючи дозволу, затримався біля моїх губ. Я більше не могла себе стримувати і, ставши навшпиньки, запустила свою руку в його волосся.