Глава 36

Я привіз Алісу до себе як того просила Ріта, моє серце билося у грудях так шалено, що іноді починали цокотіти зуби, але виказувати своє хвилювання я не збирався, і тому мені чомусь закортіло зіграти у свою власну гру, до того ж Аліса так жадала цього – мене турботливого і люблячого її.

- Можливо, ти хочеш чогось з’їсти, особливого, я маю на увазі?

- Ні, любий, дякую, щось я себе недобре почуваю після дороги. Ти не проти, якщо я трошки піду відпочину.?

- Звичайно, йди відпочивай, тепер ти маєш думати не тільки про себе. Тобі достатньому буде подушок чи принести ще ці, з вітальні?

Було видно, що Алісу дратує ця гіперопіка і вона намагалася якнайшвидше збутися мене та мого бубніння.

- Ні, дякую, цього буде достатньо.

Вона рушила у спальню та зачинила за собою двері. Та я здаватися не збирався. Якщо вона вирішила зруйнувати моє життя, мені ніщо не завадить пограти на її нервах до кінця дня. До того ж Ріта написала смс, що вони будуть близько 19:00, зараз годинник показував 16:45.

- Я відчиню двері, а сам буду на кухню, щоб у разі чого міг почути тебе, добре? – У момент, коли я зайшов до кімнати, Аліса швиденько відкинула телефон у бік, проте, я зробив вигляд, що не звернув на це жодної уваги. – Якщо захочеш пити, приготую тобі смузі.

Фу, Господи, і це ж реально є такі чоловіки, як їх тільки жінки терплять?! Але грати на нервах Аліси було куди приємніше. Вона скривилася у «вдячній» посмішці та перевернулася на інший бік, спиною до мене. Її присутність у моїй квартирі, моєму ліжку насправді невимовно бісила мене. А ще я не міг додзвонитися до Таїси, телефон постійно був вимкнений, а номера її сусідки я не мав, тому я сподівався лише на те, що викриття Рітою Аліси не затягнеться до глибокої ночі, і тому майбутня поїздка до Таїси мене бадьорила та додавала ентузіазму для боротьби з «вагітною коханою».

У моїй голові поки не складалася картинка, яким чином взагалі в Аліси опинився тест Ріти, нащо цей весь каламбур, яка їй з того вигода, та найголовніше, що було б якби я не подзвонив Ріті? – виходить, в неї б вийшло мене провести, просто як дурника, навколо пальця, і так легко і без усіляких зусиль… Це мене і лякало, я не знав Алісу до кінця, цю дівчину  батьки багато років нав’язували мені як дружину і моментами я навіть звикався із цією думкою…

Десь о 18:45 пролунав дзвінок у двері – моє тіло одразу стиснуло, оскільки я не розумів яким саме чином Ріта збирається розкрити правду. Алісу, здається, дзвінок ніяк не потурбував, оскільки як вона лежала спиною до мене, так і після дзвінка – жодного поруху.

- Привіт. – Я прочинив двері і жестом запросив Ріту з Віктором до квартири. – Ви як? Все добре?

- Привіт, красеню, - Ріта обійняла мене за шию і вперлася животиком в мій прес, на мить я відчув тепло від цього доторку. – Де моя сестричка?

- У спальні. 

З Віктором ми перекинулися поглядами та потиснули руку, Ріта вже була у спальні та були чутні їх голоси.

- …як почуваєш себе?

- Ріто?! Ти шо тут робиш? – В голосі Аліси відчувався переляк.

Я вже збирався йти до кімнати, як Віктор зупинив мене:

- Не треба. Зачекай.

Мене завжди вражала його розсудливість. Зі сторони його можна було б легко прозвати холодним недоступним Королем Півночі, але Ріта знайшла потаємні ходи до серця цього чоловіка, завдяки чому він тепер гори звертає заради того, аби тільки бачити її посмішку.

- Заїхали тебе провідати, ти ж тепер наче вагітна… Ти ж вагітна?

- Що за дурні питання ти ставиш? Я ж тобі казала. Ми сьогодні були в лікаря – УЗД все підтвердило.

- Дивно… Сьогодні я була в лікаря Ткачук, випадково потрапила до неї на прийом… Вирішила дізнатися чи дійсно вагітні страждають втратою пам’яті…

- Не розумію до чого це ти? – Роздратування Аліса вже не приховувала.

- Ну знаєш, сталася у мене така ситуація, шукала направлення зранку, і побачила що дещо лежить не на своєму місці, та ще й дечого не вистачає… Та й списала все те на проблеми із пам’яттю під час вагітності, бо ж не може рідна сестра вкрасти настільки інтимну річ, я права?

Аліса мовчала. В очах закипав гнів, та сказати щось у своє виправдання вона не могла. Вчепившись у ковдру, її пальці стали неприродно білого кольору, погляд лякав, було відчуття, що вона готується до атакувального стрибка, наче та пантера.

- Можливо ти щось скажеш мені?

- Я не збираюся звітувати перед тобою. Нащо ти взагалі приїхала? Хотіла присоромити мене? Хочу тебе засмутити – в тебе нічого не вийшло. Ах, яка прикрість.

Із цими словами Аліса граційно підійнялася з ліжка, взяла свою сумочку та вийшла у вітальню. Я дивився на неї та розумів, що її нічого не виправить, занадто сильно згнила її душа. Вона зарозуміло обдивилася нас із Віктором та рушила до виходу.

- Я приїду завтра до тебе, коли тут не буде цих борців за справедливість, сподіваюся, ти не будеш вести себе як ображений хлопчик. – Із цими словами вона грюкнула вхідними дверима.

Мені було до чортиків смішно – що це було? Що це взагалі за маячня коїться у моєму житті?