Глава 34

Після розмови з Барбі всередині мене утворилася прірва, і вона була настільки тяжкою, що я не могла навіть набрати повні легені повітря. Я відчула те саме, що і декілька років тому, у той самий день, коли мені здалося, що я втратила кохання всього життя, але я помилялася, в цей раз було куди складніше впоратися із підступними сльозами. На годиннику була 14:00, Катя зранку пішла до університету, а після мала йти на побачення зі своїм кавалером, я навіть імені його не спитала, така собі подруга з мене, але вона здавалася мені щасливою, що ж, навіть якщо це швидкоплинне захоплення, все одно кожен із нас має право відчувати себе щасливим. Стосовно мене, то здається із відчуттям щастя у мене були справжні американські гірки, коли здавалося, що вже я на горі і ніхто не зможе мене посунути, як з’являлося щось, ну або хтось, що блискавично скидало мене з п’єдесталу щастя…

Сидіти і киснути в квартирі, накручувати себе ще більше… до того ж я не хотіла, щоб Катя побачила мене такою, краще їй поки не знати всього цього цирку на дроті, тому зібравши усі свої сили, я вийшла прогулятися містом. На вулиці було приємно, осіннє сонечко ще давало трошки тепла. Щоб якось відволіктися від шокуючих новин, я вирішила вибрати собі нового телефона, бо старий я майстерно випустила з кишені пальта і він феєрично пролетів сходами від п’ятого до другого поверху. 

- Доброго дня, я можу Вам чимось допомогти? – Приємний хлопець консультант зустрів мене у самого входу в магазин. Чесно кажучи, мене ці консультанти такою поведінкою дещо лякають та дезорієнтують.

- Доброго. Так. Я… мені потрібен новий телефон.

Не встиг цей горобчик відкрити рота, як хтось гукнув його з-за спини.

- Грішо, йди допомоги хлопцям на складі, я розберусь.

- Добре, Максиме Миколайовичу.

Хлопець перелякано, наче від удару блискавки, відскочив від мене та швиденько зник у глибині торгової зали – переді мною стояв Макс. Він був одягнутий не як завжди, на цей раз він обрав джинси, маквіни та сорочку, рукава якої були завернуті до ліктя. Я просто стояла і дивилася на нього. Що я відчувала? Не знаю. У мене не було ні злості, ні образи по відношенню до нього. Просто ні-чо-го.

- Мені потрібен телефон. Допоможіть вибрати, будь ласка. – Я здивувалася своїй холодності та цілковитій спокійності.

- Ми маємо поговорити…

- Мені потрібен такий телефон, що мав би хорошу камеру та великий запас пам’яті. Колір не має значення.

- Пробач. Я хочу все виправити. Давай зустрінемось сьогодні ввечері, зараз я маю бути присутнім на переобліку, але після я одразу заїду за тобою і ми…

- Не треба «ми». Максе, я не тримаю зла на тебе. Я знаю, що тебе пов’язує з Алісою. Я чула вашу розмову. Я знаю… Не переймайся, справді.   

- Ти чула? Тоді на обіді, так?

- Так.

Макс винувато опустив очі. Я вперше змогла засоромити дорослого чоловіка. На мить мені навіть стало його шкода, але здоровий глузд таки взяв своє .

- Що ж, думаю я так і не виберу собі сьогодні телефон… Дякую.

З цими словами я покинула магазин, а Макс так і залишився стояти біля стелажу із планшетами. Як тільки я вийшла з торгового центру, град сліз просто лавиною потік з моїх очей, я не хотіла відчувати на собі погляди співчуття оточуючих, тому одягнувши сонцезахисні окуляри, рушила у парк.