Глава 30

Ми їхали у цілковитій тиші, здавалося, що спілкувалися наші тіла. Її тендітна рука обвивала передпліччя, а голова лежала на плечі, на мить мені здалося, що Тая заснула, та подивившись вниз, я зустрівся з її поглядом – вона серйозно дивилася на мене.

- Щось не так?

- А чому має бути щось не так? Просто дивлюся на тебе. – Її голос був втомленим, але задоволеним.

- Якщо хочеш, я можу завтра заїхати за тобою на роботу.

- Якби я цього не хотіла, але в цьому немає потреби, принаймні завтра, Олена дала мені вихідний.

- А як щодо вечора? Завтра я звільняюся раніше ніж зазвичай.

- Ммм, привілегії шеф-повара? – Я відчув її посмішку.

- Можна і так сказати. То що скажеш, згодна? Я заїду за тобою десь о 20:00.

- Ну що ж я подивлюся у свій розклад. – Тепер вона піднялася на сіла рівно, дивлячись на мене на мружачи очі. – Думаю,  я буду вільна.

Її простота, щирість та вміння радіти простим речам, що дає нам життя, робило Таю живою, так, саме живою – із природнім рум’янцем на щоках, блиском в очах, легкою посмішкою.

Яким би сильним не було моє бажання піднятися до квартири, та залишитися з нею, я впорався із цим і повів себе як справжній джентльмен – лише поцілунок на ніч, що розлив гарячу кров по тілу та пришвидшив ритм серця. Їдучи додому, єдиним моїм бажанням було прийняти душ, та швидше заснути, аби знову побачити її завтра, проте всі мої плани були зруйновані Алісою, яку я застав у своїй квартирі, з червоними від сліз очима та дивним конвертом невеличких розмірів, що вона нервово стискала у руках.

- Ти не попереджала, що приїдеш. – Я жбурнув ключі на тумбочку та пройшов до спальні. На моє здивувавання, Аліса не пішла за мною, а так і залишилася стояти на одному місці, наче прибита до підлоги.

- А чому я маю попереджати? Хіба я не можу приїхати просто так?

- Дивно. – Я озирнувся на неї, її погляд був прикутий до того біленького конвертика. – А хіба не ти встановила ці правила: ти телефонуєш, коли я буду удостоєний твоєї уваги та присутності?

Відповіді не було.

- Це моя пошта? Що за лист?

І знову лиш тиша у відповідь. Вона ледь тихо підійшла до мене і простягнула конверт, її очі все так само дивилися кудись під ноги. В цей момент я зрозумів, що зараз я побачу те, що змінить моє життя назавжди, і, о чорт, моя інтуїція ще ніколи не була так права, коли відкривши конверт на мене дивився тест на вагітність із двома смужками.