Глава 27

Ця шмаркачка аж занадто далеко зайшла. Хай Макс і вважає мене лялькою без мізків, та я все бачу – я бачу як глибо ця Тая засіла в головах їх обох. А що в неї такого? Миле личко, яких по місту ходить сотні? Награна невинність, яку можна легко оголити, варто тільки лише підштовхнути? Підштовхнути…

- Ріто, ти вдома? – зайшовши на літню терасу, я погладила собаку, та намагалася вгледіти у саду молодшу сестру.   

Між дерев, що вражали своїм жовто-багряним нарядом, ходила Ріта, і обережно трималася за вже помітний животик. Моїй сестрі пощастило у сімейному плані дещо більше ніж мені – молодша всього на два роки, у свої двадцять два вона мала люблячого чоловіка, який повністю забезпечував її та носив на руках, а тепер ще й їх чекало поповнення. Тато завжди казав, що ми повні протилежності.

- Ріто!

- Привіт! Ти чого така збуджена?

- Слухай мені… - я одразу прикусила язика, знаючи, що моя сестричка ще той борець за справедливість, тому вирішила хитрувати. - Мені потрібна твоя підтримка. – Награно скорчивши невинне лице, я опустилася на стілець та закрила очі долонями.

- Що сталося?

- Олег. Відколи він поїхав у цей Львів ми не говоримо, я дуже переймаюся, я просто не знаю, що мені думати. Коли він їхав, я сказала, що по його поверненню ми маємо серйозно поговорити про наші стосунки…бо…розумієш…я… - Повторивши жест руки Ріти, я поклала свою на живіт, це не залишилося без уваги сестри.

- Алісо! Ти серйозно!? – Очі сестри вмить розширилися та наповнилися слізьми, вона кинулася мені в обійми. – Боже! Я так рада за вас! То він ще не знає? Оце в тебе витримка, я як тільки побачила дві смужки одразу ж побігла до Віктора у кабінет, хоч і знала, що у нього важлива розмова.

Ну от, що я й очікувала від сестри, тепер її було не зупинити, варто тільки вивести її на правильний діалог і дізнатися про те, чи лишила вона тест, хоча я на сто відсотків була впевнена, що Ріта таки його лишила – занадто сентиментальна у мене сестричка. Не витримавши шквалу її емоцій та аби уникнути зайвих питань, я пішла у наступ.

- То ти просто побігла із тестом до Віктора? Ніякого сюрпризу?

- Ну ми того давно хотіли, тому у нашому випадку така спонтанність краще за будь-які сюрпризи. А ти хочеш якось по-особливо сказати цю новину Олегові?

- Тааак…думаю над цим. Тому власне і прийшла до тебе, думала спитати у тебе поради… Але добре, що він не знайшов тест…аа…а ти свій зберігаєш?

- Звичайно! Він досі лежить у моїй тумбочці.

Чудово! Це просто чудово! Це було не так важко як я собі думала. Напевно, у всіх вагітних немає фільтру між мізками та ротом, тепер залишилося найскладніше – непомітно забрати тест.  

- Слухай, може чаю вип’ємо? Я якраз спекла бісквітний тортик, потеревенимо трошки, ти як?

- О, звичайно, тільки забіжу у вбиральню і приєднаюся до тебе.

Мені на руку була відсутність Віктора, тому впевнившись, що сестра зайнята накриттям на стіл, я рушила в їх спальню. Тест лежав на видному місці, вона його щовечора дивитися чи що? На моє здивувування їх там було два, тому зникнення одного можна було б пояснити банальним «кудись впав», «десь випав»…