Глава 21

Львів одразу захопив мене своїм контрастом. Тут тобі і вимощена бруківкою дорога, і будівлі-замки з неймовірно високими і гострими шпилями, тут же поруч сучасна кав’ярня та черговий банк, а ось новий трамвай, а позаду їде одразу ж і старий. Потік людей тут шалений, я боялася зайвий раз подивитися в сторону, щоб не відставати від команди, та раптом втратила з поля зору Олену – ні, тільки не це. Різко зупинившись посеред вулиці, де транспорт, слава Богу, був заборонений, я намагалася вдивитися у перехожих та знайти хоча б одне знайоме лице.

- Загубилася?

Від його голосу позаду себе, я аж підскочила. Олег дивився на мене з висоти свого зросту і мило посміхався.

- Ходімо, до готелю ще недалеко.

- Дякую.

- Якщо хочеш, можу тобі зробити невеличку екскурсію містом – я часто тут буваю.

Я лише перелякано подивилася на нього та машинально хитнула головою ствердне «так» і тільки потім зрозуміла, що зробила.

- От і чудово. Завтра після конференції, коли всі підуть у клуб, ми підемо з тобою гуляти містом. Валіза не тяжка?

- А ні, не переймайся, там нічого такого. – Нарешті я змогла вимовити хоч щось.

Усю подальшу дорогу до готелю я мовчки йшла поруч, Олег час від часу розповідав про ту чи ту будівлю, а я вже думала про завтрашній вечір.

- Єєє…Олег, ти впевнений, що завтра захочеш йти? – Ми зупинилися біля готелю.

- А ти не хочеш?

- Оу, я просто не хочу тебе відволікати, до того ж хіба ти не хочеш піти з усіма у клуб? Я впевнена, це цікавіше, ніж гуляти зі мною вуличками старого міста.

- Я не люблю клубів Льовову, тому пропоную тобі взаємну угоду класно провести час, щоб не нудитися у номері готелю. Чи, стій, ти хотіла піти потусити?

- Ні. Я просто… Добре. Завтра йдемо на екскурсію. – Не знаю, що мене змусило здатися і припинити шукати причини не йти з ним гуляти містом, я просто погодилася – так, я це зробила, і хай буде що буде, я втомилася прогадувати на перед мільйон можливих ходів. Тому що зроблено, те зроблено.

Раніше до цього я не жила у готелях, тому мені було важко якось його оцінити, порівняти з іншими по умовам комфорту – цей мене абсолютно влаштовував. Жити всі ці чотири дні я мала з Оленою, але ввечері, під час підготовки до завтрашніх зустрічей, вона натякнула на те, що якщо її раптом не буде – я не маю перейматися, у Львові живе її старий знайомий і із загадковою посмішкою вона продовжила далі перекладати папери.