Глава 19

У понеділок я йшла на роботу із тяжким серцем, ще й погода тому допомагала – початок жовтня виявився плаксивим та вітряним, тому вже зараз довелося діставати тепліші речі з шафи. Десь у глибині душі я чекала приходу Макса, мені було б достатнього простого пояснення і все, просто зрозуміти, що я не є причиною такого повороту подій. Однак, його не було.

Понеділок і вівторок тягнулися занадто довго. Спускаючись вниз на обід, я постійно стикалася з Олегом, у мене навіть закрадалася думка, що він спеціально маячить переді мною, спускається у холодильні камери тоді, коли я йду за водою, виходить на роздачу, коли я сиджу їм, але він не казав ні слова, але його очі, вони про щось мене попереджали…

- Так, мамо, все добре, правда… - затиснувши телефон між плечем і вухом, я намагалася розставити теки за алфавітом, - просто зараз мені трошки не зручно говорити, я на роботі, руки зайняті, того і чути погано. Добре. Обіцяю. Буду йти додому – наберу. Цілую.

Довелося продовжувати роботу у такій згорбленій позі, поки остання папка не зайняла своє місце. Поклавши телефон на підвіконня, я повернулася аби зайнятися другою партією тек з копіями акцій, але завмерла – на моєму порозі стояв Макс.

- Привіт. Ти давно тут?

- Ні, пару хвилин. – Макс ніяково перекатувався з носочків на п’яти. – Я хотів поговорити з тобою, стосовно суботнього ранку. Впевнений, ти не так все зрозуміла, просто для мене це все так не звично. Розумієш, ти інша і це вибило у мене грунт з-під ніг…

- Не треба виправдовуватися. Чесно. Максе, я розумію, що ти не був готовий до того, що дівчина, яка провела з тобою чудовий вечір у компанії твоїх друзів, а опісля ще й залишилася ночувати просто так, може запропонувати сніданок.

- Може давай спустимось пообідаємо, нормально поговоримо? – Він благально дивився на мене, тому я просто мовчки поклала теки на стола і рушила до виходу.

Сьогодні у барі якийсь вечір джазової музики, тому дівчата офіціанти змінювали розташування столів, ми сіли у кутку, щоб не заважати їх роботі. І все можливо б пройшло нормально, якби я не побачила Алісу.

- Вибач, мені треба у вбиральню. – навіть не подивившись на Макса, я різко встала і зникла за рогом.

Чому вона постійно тут ошивається? Невже вона не має роботи? Чи Олегу подобається, коли вона постійно під боком? Мій мозок кипів, а ще більше мене дратувала присутність цієї барбі.

Підходячи до столика, я різко зупинилася та притиснулася до стіни, почувши заливистий сміх.

- Я ж тобі казала – із цією сірою мишкою тобі нічого не світило із самого початку.

- Повір, тобі зі мною теж нічого не світить, крім… - Макс зневажливо подивився на Алісу.

- А я на більше і не розраховую, мені буде достатньо гаманця в особі свого майбутнього чоловіка.

- Ви ще ж навіть не заручені, а ти вже рахуєш його купюри.

- Тренуюся, Максе, тренуюся. До того ж, я думаю, нам скоро доведеться припинити наше спілкування. Хочу зайнятися Олегом і втовкмачити в його дурну голову, щоб брався за сімейний бізнес, інакше батько вкотре скаже, що я його підвела.

- А ти непогано влаштувалася… Невже за ці півроку він нічого не запідозрив?

- Він занадто заклопотаний своїми поварьошками… - Аліса відпила ще коктейлю і закинула ногу за ногу, оголивши стегно, що нещодавно приймало ультрафіолет в солярії.

Я не могла повірити своїм вухам – ці двоє знайомі?! Агов, хто там наверху, ти серйозно!? Ноги стали настільки ватними, що я просто не могла рушити з місця. В цей момент з ліфту вийшов Олег і здивовано витрищівся на мене, а я так і не могла вимовити бодай слово.