Я бачив свято в її очах. Кожен хотів її поглядом, але моя рука, що лежала на її стегні, казала, що вона моя більше за будь-які слова. Спогади минулого вечора виринали в моїй пам’яті спалахами, подібними до феєрверку – в кожному з них була вона. Зараз Таїса тихо спала, загорнена у чорну постіль, її волосся нагадувало водоспад, а біле тіло контрастувало з темрявою, що панувала у кімнаті.
Годинник показував 07:00 ранку, я вже звик до такого графіку: постійна робота, конференції, бізнес-зустрічі, які бувало переходили у гуляння в нічних клубах – таким було моє життя.
- Доброго ранку. Ти так і не спав? – Таїса стояла босою посеред вітальні і все щільніше закутувалася у халат. Я просто дивився на неї. – Щось не так?
- Доброго… Я спав, просто…
- Ти впевнений, що ти спав? Може ти хочеш снідати? – на її обличчі розквітла посмішка, і тут я зрозумів, що це миле створіння здатне захопити у полон будь-кого, і справжнім везунчиком по життю виявиться той, хто буде поруч із нею. – Таак, добре. Я бачу ти ще до кінця не прокинувся, тому даю тобі 15 хвилин, а я займу твою ванну. Подумай поки над тим, що хочеш на сніданок.
Вона затопотіла босими стопами, а мій халат, що у «енну» кількість разів був більший за розміром, нагадував шлейф плаття. Плаття, що колись вона обов’язково одягне у свій найщасливіший ранок, і тоді комусь скаже ствердне «так»…
Я не знав, що зазвичай треба робити, коли у тебе зранку в квартирі знаходиться «просто дівчина», а не чергова лялька, якій важливим було лише поїхати з тусовки на дорогій іномарці. Плюскіт води лоскотав мої нерви, а тіло відчувало її магічну присутність, на мить я вже зібрався піти до неї, та зупинився в метрі від дверей ванної кімнати. Вона співала. Так, наспівування невідомої мені мелодії, але як ніжно.
- Ой, ти… - Таїса вийшла з ванної і зупинилася прямо переді мною. – Макс, точно все гаразд? Ти дивно себе поводиш, можливо я тебе обтяжую своєю присутністю? Ти…ти тільки скажи. Ні, краще я піду збиратися, впевнена, Катя вже… Я піду…
- Не треба. Вибач.
- Що? – здається вона нічого не розуміла, її розгублений погляд говорив про страх в її очах.
- Вибач. Просто я не звик до такого… Ти тут зранку… Це якось неправильно… для мене.
Її очі вмить наповнилися сльозами.
- Це багато що пояснює. – Тая різко скинула халат і ледь прикрита рушником, з викликом подивившись мені в душу, пішла до кімнати.
Я пам’ятаю лиш як вона зі спини тихо прошепотіла «дякую, що приютив» і ліфт заховав її від мене у свої металеві обійми. Дурень. Зіпсував те, що могло б мати прекрасне продовження.
#10631 в Любовні романи
#4158 в Сучасний любовний роман
#2372 в Жіночий роман
Відредаговано: 27.06.2020