Глава 15

- Ми кудись поспішаємо? – Я занадто сильно вхопилася за ручку двері, що мої пальці стали білими. – Ти не міг би їхати трошки повільніше.

- Я їду 100 км, хіба це швидко? – Макс поглянувши на мене, одразу ж скинув швидкість.

Я сиділа забита у куточок сидіння, натягнула ремінь безпеки, а права рука щосили стискала ручку.

- З тобою все добре?

- Добре. Просто не люблю швидко їздити. Боюся.

- Чому?

- Була аварія. – Я закрила очі, а тіло скувала біль. – Ми їхали відпочивати великою компанією трьома машинами, в кожній було до семи чоловік. Машина в якій була я… Артем, хлопець, що був водієм, не впорався з кермуванням і ми просто вилетіли у кювет. Я...я не багато пам’ятаю, але цей страх, він залишився всередині.

- Вибач. – Його рука лягла зверху моєї, а великий палець ніжно погладжував зап’ястя. – В наступний раз я це врахую.

Наступний раз. То значить це не просто зустріч на один вечір? Мені нічого не залишалося робити, як посміхнутися йому, дякуючи за розуміння. Опустивши руку з дверної ручки, я повільно заспокоювалася, прикриваючи праве стегно, де під тканиною одягу скривався не дуже привабливий шов довжиною трошки менше ніж 20 сантиметрів. Багато друзів і знайомих пропонували мені зробити татуювання, щоб перекрити цей «жах, на прекрасній дівочій нозі, через який бідна не зможе одягти купальника і засмагати на пляжі». Але я категорична до цього. Цей шрам – це моя історія.

Зайнявши своє місце на парковці, Макс поспішив вийти з машини і відкрити мені двері. Ця його вихованість трошки мене бентежила і постійно викликала усмішку, так було і цього разу.

- Щось не так?

- А?... Ні,  що ти. – Я все так і посміхалася, крокуючи за ним по підземним лабіринтам і час від часу поглядаючи на його лице. – Ми приїхали до тебе додому?

- Так, але не надовго. Зберемося і нас чекають у клубі. Сьогодні в мого найкращого друга день народження – ми запрошені.

- Ми? – Тут я дійсно була здивована. – Тобто як це ми? Ну я просто… ну я не знаю…це якось дивно.

- Нічого дивно. Не переймайся так.

Він був розслаблений, але при цьому виглядав просто чудово. Якби я дозволила собі розслабитися, я  не виглядала б так презентабельно, як і він, скоріше, я була б схожа на дурненьку дівчинку років так 15-ти. Підійшовши до ліфту, я зрозуміла, що весь цей час трималася за його руку, і пальцями перебирала приємну тканину його піджака.

- Нам на 7-й поверх.

Кивнувши головою, я слухняно зайшла до ліфту.

- Ти живеш сам? – Це питання не стільки здивувало його, скільки розвеселило, але я не здавалася. – Що? Ну чого ти посміхаєшся? Може там в тебе батьки, брат, друг по кімнаті.

- Ні, Таїсо, я живу сам.

Я тільки хотіла розкрити рота, щоб спитати в Макса дозволу переночувати в нього, але ліфт мене випередив. Тому я вирішила, що це знак, і треба буде попросити його після усіх веселощів відвезти мене на роботу… Але ж завтра субота. Чорт!

Ми зайшли до квартири, вона одразу здалася мені затишною, що було трошки дивно, враховуючи той факт, що тут живе неодружений чоловік. Я повільно крокувала по вітальні і нарешті опинилася на кухні, що була виконана у біло-сірих тонах.

- У тебе гарна квартира.

- Дякую. А, можеш хочеш освіжитися перед тим як їхати, у нас є приблизно година?

- Єм, так… Так, було б чудово. Але спочатку у мене буде до тебе прохання.

- Що? Яке? Піти з тобою у душ? – Він весело підморгнув мені, відкорковуючи пляшку вина.

- Ні. – Я швидко замотала головою, але одразу ж уявила як струмені води будуть обтікати по його сильних руках. – Після клубу, ти не міг би відвезти мене на роботу?

- Завтра ж субота.

- Я… я знаю, що завтра субота. Просто вирішила вийти, щоб у понеділок був вільний час забігти до університету і… - Мною почало трясти, а повітря у легенях ставало ще менше.

- Таїсо, у чому справа? – Він залишив келих на скляному столі і підійшов до мене.

- О, Боже. – Я накрила очі долонею.

- Ну, я чекаю. І не кажи, що тобі дійсно треба на роботу. Я бачив сьогодні твою керівницю, вона нічого такого не казала.

- Мені немає де ночувати. – Майже шепотом промовила я. – Моя подруга, Катя, сьогодні приводить свого маминого синка до нас, бо дізналася, що я сьогодні йду з тобою ввечері, і… Коротше кажучи, у них там намічається не тільки романтичний вечір, але й ніч. – Я винувато поглянула на нього з-під лоба. Макс лише посміхався, а в його очах було щось таке, що мені одразу стало легше на душі, а губи засвербіли від бажання поцілувати.

- Знаєш, сьогодні у нас довга вечірня програма, що плавно перейде у нічну, так що у будь-якому випадку, я б тебе не відпустив нікуди. У мене є вільна кімната, можеш залишатися, я буду тільки радий.

- Дякую. – Я нерішуче обійняла його. – О, душ! Час же йде! – Різко схопившись, я кинулась до своєї сумочки, шукати косметичку.

Макс все спостерігав за мною. Показавши ванну кімнату і протягнувши рушника, він опустився на диван і, попиваючи вино, переглядав якісь журнали. Я намагалася максимально швидко прийняти душ і нанести новий макіяж, який би хоч трошки відповідав вечірньому. Хоча зізнатися чесно, макіяж то не моє, але дещо я таки вміла робити, тому напрягла всі свої зусилля і прийнялася за справу.