Глава 14

Конференція мала закінчитися рівно о 20.00, це мені підходило, до того ж, не хотіла б я вийти у хол раніше, ніж він приїде за мною. Так цілу годину я прожила в очікуванні, було відчуття, що мене вперше запросили на побачення.

Коли мені було п'ятнадцять, я перший раз поцілувалася з хлопцем і саме той вечір почав вважатися нашим першим побаченням. Після того мене втягнуло в амурні справи на довгі два роки, які я залюбки забула б, або змінила на спогади по приємніше. Тепер мені двадцять і якщо подумати, то в моєму житті було мало романтики, букетів і бантиків. Наші стосунки базувалися на моїй покірності, що було не дивно, адже він був на декілька років старший за мене, а я як дурна овечка сліпо крокувала за ним і довіряла кожному слову.

Так я просиділа у своєму океані спогадів до кінця конференції. Добре, що ніхто не потребував моєї допомоги, інакше я виглядала б переляканою, неначе мене вирвали з бульбашки мрій.

Я швиденько забігла до жіночої вбиральні, на годиннику було 20:15, мною трусило, зуби цокотіли, а щоки розчервонілися так, наче хтось натер їх буряком. Підставивши долоні під струмені холодної води, серце потроху почало зупиняти свій марафон. Я поглянула у дзеркало на відображення і побачила у своїх очах страх минулих помилок. Це було зовсім невчасно, але я не могла відвести погляд: я бачила себе колишню, ще зовсім дурненьку і наївну, яку можна було легко залякати, змусити щось робити, ту, яка не могла і не мала права відмовляти йому. Тепер усе не так! Я незалежна і ніхто немає права мені наказувати!

Прочитавши самій собі профілактичну лекцію, я сміливо зайшла до кабіни ліфту. Як тільки двері відчинилися я побачила його: Макс стояв спиною до мене, дивився у вікно на вечірнє місто, його руки були у кишенях брюк, ця невимушеність пасувала йому. Почувши цокіт моїх туфель, він одразу ж обернувся, на лиці заграла усмішка. Я намагалася контролювати свої емоції, і тому швиденько підійшла до рецепшену, ховаючи посмішку і радість у своїх очах, роблячи вигляд, що не помічаю його.

- А я вже думав ти втекла. – Він тихенько підкрався ззаду і поклав руку на талію.

Дівчина на рецепшені загадково мені посміхнулася і підморгнула. Я швиденько повернулася і опинилася у його пасці з обіймів.

- Вибач, що змусила чекати, така в мене робота. – Невинно опустивши очі, моя міміка таки взяла гору і на моєму лиці розквітла посмішка.

- Подумаю, що із цим можна буде зробити. Але пізніше, зараз нам вже час йти. – Макс протягнув мені руку і подивився прямо у вічі.

Мені нічого не залишалося як тільки довіритися йому і піти за ним у невідомість. Вийшовши із закладу, суворий вітер захопив у полон, машинально я схрестила руки на грудях і опустила голову вниз, аби захиститися від холоду. Макс одразу ж обійняв мене і притулив до себе. Відчувши тепло його тіла, я розслабилася і дозволила собі пригорнутися до нього ще тісніше, поклавши голову на сильне плече.

Проходячи повз ряду машин, я помітила натовп кухарів, що вийшли перепочити у зону для паління. Олег був там, але не сам, на його шиї висла розмальована барбі Аліса, він нервово палив і його очі здалися мені пустими, а вигляд зовсім стомленим.

Відкриваючи переді мною двері переднього пасажирського сидіння, Макс кинув погляд у сторону недавнього знайомого і звів брови. Здається, вони помітили один одного. Той гнів, що закипів в Олегові важко було не помітити, тому я швиденько зникла в машині.

- Чому твого хлопця обіймає інша? – Заводячи мотор, він в упор подивився на мене.

- Це не мій хлопець.

- Але ж тоді в кафе він назвав тебе своєю дівчиною.

- Я не знаю, що сталося між вами тоді там, коли він повертався за моїми речами, але між нами нічого немає. Як бачиш у нього є інша. Так що давай закриємо цю тему.

Макс нічого не відповів, лише посміхнувся і вивів авто у потік транспорту нічного міста.