Глава 13

Просидівши півгодини з порожнім поглядом втупившись у ніжні білі пелюстки троянд, я більш менш налаштувалася на робочій лад. Ця розмова зовсім вибила мене із колії. Олег був дивним, і поводив себе так наче я йому щось винна, і ця ситуація із листівкою – для чого йому знати, що я роблю і з ким? Я не маю звітувати йому.

Отож, я вирішила відкинути всі думки про Олега і зазирнула у щоденник: сьогодні у нас була запланована лише одна конференція, що безумовно радувало – я могла спокійно посидіти в кабінеті і займатися парами. Знявши піджак я підійшла до вікна і, склавши руки на грудях, набрала повні легені повітря – тепер я була готова займатися справами.

Я занадто захопилася аналізом роману, що не з першого разу почула стук в двері. Це було дивно – до мене мало хто приходив, а якщо таке і траплялося, то ніхто ніколи не стукав. Мимоволі тіло напряглося.

- Таяя?... – Двері тихо відчинилися і у отворі з’явилася голова Каті, побачивши, що я сама, вона влетіла до кабінету і швиденько закрила двері. – Подруга, у мене до тебе діло на мільйон! О! – оглянувшись, вона всілася на стілець. – У тебе миленький кабінетик.

- Ти що тут робиш? – зі сміхом спитала я, спостерігаючи, як Катя очима гуляє по кабінету. Її риже довге волосся хаотично розляглося по плечах.

- Тая! – Вона одразу ж звернула на мене погляд. – Ти маєш мені допомогти, справа у тому, що сьогодні… Є-є-є… Пам’ятаєш того хлопця з клубу, що купував мені коктейлі увесь вечір?

- Той світленький?

- Угу.- Було помітно, що вона хвилюється.

- І? Що з ним не так?

- Та ні, з ним все чудово, навіть дуже. Сьогодні ми маємо з ним зустрітися, і я запросила його до нас…  Просто зрозумій, він живе у гуртожитку і це до чортиків незручно, а ти знаєш як я ненавиджу їх. Тому, ти не могла б сьогодні залишитися у свого прекрасного незнайомця? – Катя винувато опустила очі і м’яла в руках свою рожеву кофтинку.

- Ого. Оце то… - Я не знала, що відповісти. В моїй уяві важко було зіставити квартиру чужої людини і мене в ній. – А з чого ти взяла, що Макс дозволить мені залишитися у нього?

- Макс? Його так звуть? Очманіти.

- Не переводь розмову. Катя, я звичайно рада за тебе, але як ти собі уявляєш все це? Я його майже не знаю, але буду ночувати в нього?

- А хіба ти не збиралася…? Ну…

- Але ж не в першу зустріч!

Двері відчинилися і до кабінету зайшла Олена, як завжди гарна та привітна.

- О, у нас гості. Привіт.

- Добрий вечір.

- Таїсо, я вже пішла до залу, так що буду тебе чекати там, і, будь ласка, зроби ще 4 копії документів по акціями, які нам висилали електронною адресою.

- Так, звичайно, зараз зроблю і йду.

Олена посміхнулася нам обом і вийшла з кабінету, залишивши двері відчиненими. Катя обережно повернулася до мене, підморгнула і знаком показала, що ця жіночка шикарна і стовідсотково їй сподобалася. Я швидко скочила з крісла і кинула до містера принтера.

- Так значить ти думала про це?

- О Боже! Катя, не починай і т-ссс, тут всюди люди. – я знову повернулася до принтера, закінчувався друк останньої копії.

- То побачимось вже завтра увечері?

Я тільки думала з нею сперечатися, як вона вже стояла у дверях і посилала мені прощальний повітряний цьомчик. Я її вб’ю. Серйозно. Адже зараз вона не залишила мені вибору, як тільки ночувати у Макса.