Пролог

Мені потрібен був час аби розібратися у своїх почуттях. Це було просто життєво необхідно. Але він не давав мені шансу. Задавалося, що він повсюди, слідкує, здатний просто протягнути до мене руку і схопити, стиснути у своїх обіймах до втрати свідомості і ніколи не відпускати. Я була налякана.

Сьогоднішній ранок видався для мене спокійнішим, ніж попередні за останні два тижні. Вже минуло три доби як я останній раз чула його скажений голос у трубці свого мобільного. Але це не давало мені спокою, як я вже казала, все моє жіноче нутро очікувало небезпеку, хоча мій розум усвідомлював неможливість його приїзду сюди, прямо у Вінницю.

Вийшовши на двір до найближчого продуктового магазину я йшла потупивши очі в тротуарну доріжку, що яскраво була розмальована дитячими фантазіями. Он там побіг зайчик і сховався біля величезної кульбабки, цікаво від кого він тікав? А он котик, що сидить і грається мишкою. Ці всі метафори, що промайнули в моїй голові, до чортиків налякали, я різко підняла голову і вмить опинилася перед велосипедистом, що за пару сантиметрів майстерно зупинився переді мною.

- Вибачте, я вас не побачила.

- Нічого. Але будьте уважні на майбутнє, це доріжка для велосипедистів.

Здавалося, що я трішки розізлила його. Але ж я вибачилася, так що нехай сідає назад на свого велосипеда і їде, бо ж так поспішав. Мої очі знову потупилися на картинку котика, що грається з мишкою. Одна моя подруга розповідала мені, що коти, як хижий вид тварин, дуже люблять гратися зі своєю здобиччю, і не просто гратися, а мучити до смерті, ганяти по кутах, поки та не втомиться і не здасться своєму катові самовільно в лапи. Схоже катування відбувалося і в людей, от тільки вмираєш не фізично, а твоя душа потрапляє у їжакові рукавиці…