Епілог
Покровська шахта назавжди залишилася мовчазною. Її коридори, вузькі тунелі й похмурі яруси ховали в собі не лише темряву та залишки вугілля, а й жахливу історію, що забрала життя тих, хто наважився ступити всередину.
Друзі, які цього нещасливого дня вирушили на відпочинок, більше ніколи не повернулися. Їхні тіла рятувальні служби знайшли лише завдяки протигазам і спеціальному обладнанню, забрали і передали рідним. Батьки проводили похорони, ридаючи над могилами, а їхній біль розходився містом, мов холодний вітер. Новини показували кадри шахти, яка ще раз забрала життя людей, і весь регіон замовкнув у страху і скорботі.
Влада України, пам’ятаючи про трагедію 1985 року, прийняла остаточне рішення: шахту залили бетоном, опломбували територію, аби ніхто більше не наважився сюди спуститися. Тепер Покровська шахта стала мовчазним пам’ятником смертельній небезпеці. Її темрява і тиша залишалися живим нагадуванням про «Метан» — невидимого вбивцю, який чекав на своїх жертв у підземеллях.
Але навіть після цього, в повітрі, серед стін та тунелів, залишився холодний відгомін подій. Ті, хто колись наважився увійти, залишилися частиною шахти, частиною її темної історії. І кожен, хто почув про Покровську шахту, тепер знає: деякі місця краще залишати забутими, бо тиша там — не спокій, а смерть, що мовчки чатує під землею.