Глава 9: «Перше пояснення»

Глава 9: «Перше пояснення»

Марк і Соня йшли вузьким коридором четвертого ярусу шахти, ліхтарики висвітлювали лише невелику частину темряви навколо. Відлуння їхніх кроків прокочувалося по стінах, створюючи відчуття, що шахта жива і спостерігає за ними.

Раптом Марк зупинився: на холодній, вологій підлозі лежали предмети, які зовсім не вписувалися в атмосферу старої шахти. Перед ними були розкидані автомати, каски і навіть бронежилети. Метал блищав від слабкого світла ліхтариків, а тканина бронежилетів виглядала стертою і запиленою.

— Соня… подивися на це… — прошепотів Марк, нахиляючись, щоб роздивитися детальніше. — Тут явно були не шахтарі… Це щось військове.

Соня нахилилася, обережно підняла каску і провела пальцями по подряпаному металу.

— Я… я не розумію… — відповіла вона тихо, — чому в шахті могли залишитися такі речі? Хтось тут використовував її для військових цілей?

Марк підібрав автомат, обережно потримав його в руках. Вага була реальною, холод металу пронизував долоню. Він подивився навколо: по підлозі розкидані ще кілька касок, обірвані ремені бронежилетів, а на стінах залишилися сліди старих графіті та невеличкі наліпки з військовими позначками.

— Це дуже дивно, — промовив Марк, — схоже, тут колись проводили якісь операції, а можливо… вони щось приховували.

Соня озирнулася навколо. Тиша шахти тепер здавалася ще глибшою, а слабкі відлуння кроків і стукіт лопаток із попередніх рівнів додавали відчуття моторошності.

— Марк… мені здається, що ми знаходимося не просто в старій шахті… — тихо промовила Соня. — Тут щось приховано, щось дуже небезпечне.

Марк кивнув, відчуваючи той самий холод у спині. Ліхтарики висвітлювали темні коридори попереду, але вони знали: далі чекають ще більші таємниці, і шахта готова «говорити» з ними своїми моторошними секретами.

Марк і Соня обережно просувалися по четвертому ярусу, освітлюючи ліхтариками старі приміщення. На підлозі, поруч із розкиданими автоматами та бронежилетами, вони помітили старі документи, заховані під товстим шаром пилу та вугілля. Марк нахилився і обережно підняв папірці.

— Подивися на це… — прошепотів він, розгортаючи один лист. — Тут є записи… схоже, це щоденники шахти…

Соня підійшла ближче. На сторінках були розписані дати і імена, а також примітки про кількість добутого вугілля та стан працівників. Але серед технічних записів виділялися дивні зауваги:

“Спостерігаються галюцинації серед бригади. Дехто заявляє, що бачить нечутні речі у виробках. Стан працівників погіршується. Не повертатися на поверхню без контролю.”

— Це жахливо… — промовила Соня. — Шахтарі почали сходити з розуму ще у 1985-му… І ніхто живим не повертався.

Марк кивнув, вивчаючи інші документи. Там були позначки про групи, які виходили на розвідку:

“З огляду на масові випадки психозу серед шахтарів, прийнято рішення залучити військових. Завдання: дослідити шахту, з’ясувати причини дивної поведінки. Вихід безпечно контролювати. Результати — критичні.”

— Тобто, коли шахтарі почали бачити те, чого не існує… — прошепотів Марк, — вирішили залучити армію. І судячи з усього, вони теж потрапили в цю пастку.

Соня відчула холод по спині. Вона обережно підійшла до стіни, де були прикріплені старі фотографії та нотатки військових. На знімках видно було солдатів у касках, з автоматами, що оглядали виробки шахти. Їхні обличчя були серйозні, але очі — сповнені страху.

— Тут все було ретельно замовчано… — промовила вона, — ніхто не знав, що саме відбувається. Але дивись: тут записані свідчення тих, хто вижив. Вони говорять про галюцинації, моторошні звуки, тіні шахтарів…

Марк перегорнув ще одну сторінку. Там було описано, як військові спускалися до рівня шахти, але багато з них зникали без сліду, а ті, хто повертався, розповідали про неймовірні кошмари:

 • Струни шахти, що «пульсують» і наче живі

 • Тіні шахтарів, які не старіли і не вмирали

 • Голоси, що шепотіли і примушували божеволіти

— Тобто все, що ми бачимо зараз… — промовив Марк, — воно повторюється. Шахта не просто закрита — вона… жива. І ті, хто заходить всередину, підживлюють її кошмари.

Соня затулила обличчя руками:

— Ми маємо бути дуже обережні… Це не просто примари, це… пастка.

Марк кивнув і зосередився. Ліхтарики висвітлювали все навколо — старі каски, автоматичну зброю, сліди маринованого вугілля та залишки старих робочих столів. Все це свідчило про те, що шахта одночасно була і виробничим об’єктом, і місцем жаху, де реальність і кошмар перепліталися настільки щільно, що відокремити їх було неможливо.

— Ми маємо дізнатися, що тут відбувається, але… — Марк обережно озирнувся навколо, — ми не можемо повторити помилку шахтарів і військових.

Соня кивнула, відчуваючи, як тиск таємниці шахти давить на кожен крок. Темрява навколо ніби наповнювалася шепотом минулих жертв, нагадуючи, що шахта пам’ятає все і не прощає тих, хто порушує її спокій.

Марк і Соня, обережно рухаючись коридорами четвертого ярусу, почали помічати дивні зміни у шахті. Повітря ставало холоднішим, навіть попри літнє надворі, а звук їхніх кроків луною розносився, перетворюючись на моторошні відлуння.

Раптом з темряви, зі старих виробок, почали вимальовуватися силуети. Спершу вони здавалися тінями, але з кожним кроком ставало зрозуміло: це живі примари шахтарів — їхні обличчя спотворені страхом і болем, очі порожні, а рухи — рвані, неначе вони балансували між життям і смертю.

— Марк… ти бачиш це? — прошепотіла Соня, стискаючи ліхтарик. Її руки тремтіли.

— Так… — відповів він, намагаючись зберегти спокій. — Вони… живі, але водночас… ні.

Шахтарі рухалися повільно, але впевнено, розмови їхні були шепотом, який зливався з відлунням шахти. Час від часу лунали стуки кирок по каменю, хоча нікого поруч не було.