Глава 1. Літній Кемпінг.

Глава 1. Літній Кемпінг.

25 років минуло від тих страшних подій у шахті. Україна, Донеччина, місто Покровськ.

Раннім літнім ранком Марк прокинувся від ніжного світла сонця, що пробивалося крізь тонкі штори його кімнати. Йому було 22 роки, він жив із батьками у просторій квартирі на третьому поверсі старого багатоповерхового будинку. Серце Марка билося трохи швидше, бо вже за місяць вони з друзями запланували похід з палатками на природу біля старого кар’єру, а сьогодні — день, коли можна почати перші приготування та перевірити спорядження.

Він повільно потягнувся, відчуваючи тепло ранку на шкірі, і на мить заплющив очі, насолоджуючись тишею. Десь унизу чути було далекі звуки міста: тихий гул машин, скрип дверей, шелест гілок дерев, що колихав легкий вітерець. Пташиний спів лунав із кожного подвір’я, неначе весь світ пробуджувався разом із ним.

Марк підвівся з ліжка, його ноги торкнулися холодної підлоги, що давала освіжаючий контраст до тепла сонячних променів. Він одягнув легку футболку і шорти, відчуваючи, як тканина ніжно прилягає до шкіри. Потім підійшов до вікна і широко відчинив його, вдихаючи свіже літнє повітря.

З вулиці до кімнати донісся запах липи, квітучої бузку та трохи свіжоскошеної трави. Легкий вітерець колихав гілки дерев, і сонце переливалося на листі, створюючи маленькі блискучі відблиски. Усе навколо здавалось живим: крихітні комахи літали над квітами, їхні прозорі крила блищали у сонячному світлі, краплі роси на траві мерехтіли, мов маленькі діаманти.

Марк дивився на кар’єр у далині, де вони планували провести день. Його очі сяяли від передчуття пригоди. Вода в кар’єрі тихо відбивала сонячне світло, схили були вкрита соковитою зеленню, а на горизонті синє небо плавно переходило у золотавий відтінок сонячного ранку.

Повітря було тепле, але приємне, і дихалося легко. Легкий шум міста зливався з шелестом листя і дзвоном пташиного співу, створюючи гармонійну симфонію ранку. На газонах ще залишалися краплі роси, а в повітрі відчувався тонкий запах землі, яку сонце вже почало прогрівати після нічної прохолоди.

Марк глибоко вдихнув, відчуваючи, як спокій літа і передчуття веселого відпочинку наповнюють його серце. Він уявляв, як вони з друзями розкладають палатки, розводять вогнище, сміються, слухають дзюрчання води і відчувають свободу, якої так не вистачало в місті.

— Сьогодні ідеальний день, — сказав він сам до себе, усміхаючись і спостерігаючи, як сонце поступово підіймається все вище, наповнюючи Покровськ теплом і світлом. Температура повітря вже підбиралася до 30 градусів, але це лише додавало відчуття справжнього літа, свободи і майбутніх пригод.

Марк знав, що цей день буде особливим — легким, радісним і сповненим сміху. Він ще на мить затримав погляд на горизонті, відчуваючи, як місто пробуджується, а разом із ним пробуджується передчуття того, що попереду чекає щось нове і незвичайне.

Марк відійшов від вікна, сів на край ліжка й узяв до рук телефон. Екран засвітився знайомим інтерфейсом Instagram. Він відкрив груповий чат їхньої компанії — той самий, що жив окремим життям уже кілька років: меми, плани, сварки й нескінченні жарти.

Марк швидко набрав повідомлення:

Марк:

Народ, погода сьогодні просто ідеальна 

Як і домовлялися — їдемо на кар’єр з палатками. Без відмазок

Повідомлення ще не встигло «осісти» в чаті, як телефон почав вібрувати.

Джоні:

Тоді треба заїхати в магазин 

Я беру на себе алкоголь

Марк усміхнувся, похитав головою — це було так у стилі Джоні.

Майже одразу з’явилося нове повідомлення:

Руслан:

Я відповідаю за шашлики. Куплю м’ясо і сам замариную

— О, це вже серйозно, — пробурмотів Марк, читаючи.

Чат буквально ожив. Повідомлення сипалися одне за одним, екран постійно підсвічувався.

Аделіна:

Тоді ми з Сонею беремо на себе салати 

і нарізку на бутери

Соня:

Так, купимо ковбаски, сир і всяке до хліба

У чаті з’явилися смайлики, жарти, короткі репліки — компанія явно була на підйомі. Відчувалося, що всі чекали цього дня не менше за Марка.

Він швидко написав у загальний чат ще одне повідомлення:

Марк:

Руслан, Джоні — підходьте до мене у двір. Зараз заїдемо в магазин і все скупимо.

Відповідь прийшла майже миттєво:

Джоні:

10 хв — і я тут.

Руслан:

Вже виходжу.

Марк відклав телефон і підвівся. Усередині було приємне хвилювання — те саме відчуття, коли знаєш, що попереду день без турбот, із друзями, сміхом і природою.

Він швидко почав збиратися. З комори витяг величезну темно-зелену палатку — важку, з товстими дугами й чохлом, який бачив не одну поїздку. Потім узяв мангал — металевий, уже трохи закопчений, але надійний. Метал дзенькнув, коли Марк перехопив його зручніше.

На дворі стояла справжня літня спека. Асфальт уже починав нагріватися, повітря тремтіло, а сонце яскраво світило просто над головою. У дворі було тихо: кілька припаркованих машин, старі лавки під деревами, запах пилу і нагрітої землі.