Розділ 4-5

1994 рік, червень, Даллас. «Office Mix» – американський університет життя

До автостоянки під'їхав блискучий Volkswagen Passat. Оцінивши наявність вільного простору, він пірнув у найближчу нішу між рядами припаркованих авто, гордовито попирхуючи своїми шістьма циліндрами. Зробивши кілька коригувальних рухів вперед-назад, автомобіль завмер. З нього вийшов чоловік, одягнений у найкращих традиціях офісного дрес-коду: біла сорочка, краватка, темні випрасувані штани та туфлі, готові позмагатися своїм блиском з ідеально відполірованим автомобілем. Чоловік критично оглянув своє відображення у дзеркальності кузовних вигинів Фольксвагена. Залишившись задоволеним він попрямував шукати вхід в офіс. Це був Тімоті Брейні. Збоку можна було подумати, що це приїхав, як мінімум, бізнес-партнер великої компанії або ж чийсь успішний адвокат, який угледів можливість вкотити позов на суму з багатьма нулями. Робота в “Dream Cars” привчила Тіма до постійного зовнішнього лиску, трохи незвичного спочатку. Проходячи повз автомобілі співробітників, Тім бачив, що вони здебільшого простіші, ніж у нього.

– «А ти чого очікував, Брейні?» – подумав Тім, – «Це ж не Trump Tower у Нью-Йорку… та й не потрібен він тобі, чесно кажучи. Будь простішим і думай про семінари.»

Тімоті приїхав на співбесіду в компанію “Office Mix”. А якщо точніше, то на співбесіду до одного з магазинів компанії. “Office Mix” являв собою мережу магазинів, де продавалися канцелярські та інші товари для офісів, а також надавалися копіювальні послуги. Власне, Тім і націлився на роботу в копіювальному центрі. Пошукавши очима офіс і не знайшовши його, Тімоті побачив стіл під сонцезахисною парасолькою, що стояв біля краю стоянки. За столом сиділа людина, яка знемагала від спеки, перед нею була табличка з написом “Office Mix”. Виявилося, що це і є місце проведення співбесід, про що повідомив стомленим голосом чоловік, відкорковуючи чергову пляшку з водою:

– «Ви на співбесіду? Це до мене… Магазину ще немає, його ось-ось мають побудувати, ми набираємо персонал заздалегідь. Я директор майбутнього магазину,» – пояснив чоловік, з подивом розглядаючи парадний вигляд Тімоті. Співбесіда була недовгою та успішною. Тім був прийнятий, проте була непорушна умова для всіх новоприйнятих: участь у будівництві та запуску магазину в роботу. І це вважалося випробувальним терміном.

– «ОК,» – відповів Тімоті, – «коли розпочинати?»

– «У понеділок,» – відповів директор, продовжуючи розглядати туфлі Тіма, ніби сподіваючись побачити там своє відображення, – «у понеділок будуть загальні збори нових співробітників. Приїжджайте ось за цією адресою…»

Ідучи, Тімоті побачив невелику чергу людей, які, як і він, приїхали в “Office Mix” на співбесіду. Їхній зовнішній вигляд ще раз викликав у Тіма думку-асоціацію:

– «М-да..., це явно не Trump Tower...»

У понеділок Тімоті прибув до вказаного директором офісу. Зайшовши всередину, він побачив там близько 40 осіб, чоловіків та жінок, які сиділи вздовж стіни на довгих лавах. Уважно оглянувши присутніх, Тіму знову спала  думка про те, що у світі існує не лише Trump Tower з усім його блискучим наповненням:

– «Добре, що цього разу я підготувався і не одягнув краватку з білою сорочкою...»

Тімоті присів поруч з іншими і став очікувати подальших подій. Чекати довелося недовго, незабаром з'явився директор, який проводив співбесіду. Після короткого привітання він промовив:

– «Подивіться ось на цих трьох хлопців,» – директор вказав рукою на чоловіків міцної статури із обвітреними засмаглими обличчями, що стояли поруч із ним. – «І це не просто хлопці. Це славні хлопці з Кентуккі! Це Білл, це Піт, а це Боб! І ці хлопці головні на нашому будівництві! Тепер я поясню вам правила, яких потрібно дотримуватися протягом терміну, після якого у нас має з'явитися магазин. Отже, не робота ганяється за вами, а ви за роботою! Якщо я помічу когось із вас, хто бовтається без роботи, то я його відзначу один раз, але другого разу вже не буде, усвідомте це собі! Якщо ви виконали роботу, і вам, нібито, нічого робити, ви маєте допомагати іншим. А якщо нікому допомагати, то вам слід спрямувати стопи до трьох славних хлопців, яких я представив, і вони скажуть вам, що робити! Але... я не раджу вам надто часто набридати славним хлопцям, які й так зайняті по вуха... тому що якщо ви сильно розлютите їх, вони докладуть мені, а далі буде, як я вже й казав: один раз відзначу, але другого разу вже не буде! Чи все зрозуміло?»

Невиразний гул присутніх міг зійти за розуміння, і директор кивнув головою, даючи старт початку робочого дня. Тімоті побачив три великі столи, на яких лежали плани складання магазину. Боб, що стояв біля одного зі столів, вказав пальцем на першу-ліпшу людину з присутніх і потім рухом пальця поманив її до себе. Потім Боб сходив у куток зали, де стояли ящики з різними деталями. Боб узяв з ящика якусь деталь і став до неї пригвинчувати іншу деталь. Закінчивши, Боб подивився на викликаного ним хлопця: «Все зрозуміло? Продовжуй!». Наслідуючи приклад Боба, демонструвати характер різних робочих операцій стали Білл і Піт, кожен біля свого столу.

Тімоті звернув увагу на те, що буквально через 15 хвилин усі 40 людей із присутніх були зайняті справою. Причому, закінчивши виконувати доручену йому операцію, кожен із присутніх починав озиратися на всі боки в пошуках роботи! Усі дружно починали дивитися на своїх сусідів, чи потрібна їм допомога, і якщо потрібна, то швидко вирушали допомагати. Спостерігаючи весь цей процес і будучи частиною цього процесу, Тімоті зробив для себе найважливіше відкриття номер один: він наяву побачив принцип організації праці в американській корпорації, де наступний у виробничому ланцюжку контролює попереднього і де не робота шукає тебе, а ти роботу.