Пролог

                                                                           ПРОЛОГ

Яків Ілліч Мозговер підійшов до вікна й розсунув важкі портьєри. Спершу яскраве світло болісно вдарило йому в очі, змусивши мимоволі примружитися. Та за мить, звикнувши до сяйва, він усміхнувся і підставив обличчя сонячним променям. За вікном стояв ранковий час на початку серпня 1917 року. Цілу ніч Яків Ілліч працював у своєму кабінеті, й тепер у ньому змагалися втома від безсонної праці та захоплення красою світанку.

Йому було близько шістдесяти, статура — кремезна, постать — вища за середню. Обличчя прикрашали доглянуті англійські вуса та акуратна борідка. Густе волосся зі сріблястими пасмами ще рясно вкривало голову. Він був одягнений у піжаму, поверх якої накинув домашній халат, а на ногах мав капці «а-ля принц Альберт», взуті на босу ногу. На вигляд Яків Ілліч скидався на університетського професора — особливо тоді, коли вдягав пенсне.

Проте Яків Ілліч Мозговер не викладав в університеті. Ба більше — формально він не мав вищої освіти. Втім, його цілком можна було б назвати професором підприємницьких наук. Купець першої гільдії, визначний сибірський підприємець, Яків Ілліч був особистістю неординарною та доволі знаною. До його активів входили пивоварний завод і пароплавна компанія в Томську, а також комерційний банк у Ново-Ніколаєвську.

Батьки Якова Ілліча походили з Одеси — саме в цьому південному, надзвичайно темпераментному приморському місті він і народився. Його батько, Ілля Юхимович, захоплювався революційними ідеями. Отримавши університетську юридичну освіту, він приєднався до народовольчого гуртка. Особливо вправно йому вдавалася агітаційна робота — дару красномовства йому було не позичати. Цей талант дозволяв Іллі Юхимовичу навертати до революційної віри навіть деяких закоренілих монархістів.

В Одесі ще довго пам’ятали випадок, коли Іллю Мозговера заарештували й доставили до жандармського відділення. Та оскільки йому зв’язали лише руки, а не язик, він вирішив скористатися цією перевагою. Наслідком його полум’яної півгодинної промови стало рішення ротмістра-жандарма негайно відпустити затриманого. Згодом, виправдовуючись перед начальством, ротмістр стверджував, що то був чистісінький гіпноз. Чи був там гіпноз насправді — сказати важко, але факт залишається фактом: Ілля Юхимович неквапною ходою вийшов із жандармського управління й незабаром поїхав із міста на візнику в невідомому напрямку.

Проте наступного разу Іллю Юхимовича заарештували ті, хто або був несприйнятливим до гіпнозу, або мав тугий слух, а можливо — просто виявився надто вже ідейним монархістом. У підсумку його заслали до Сибіру на строк п’ять років. Дружина, наслідуючи приклад дружин декабристів, вирушила за чоловіком, узявши із собою й малого сина Якова. У сибірських краях родина поступово облаштувалася, Ілля Юхимович навіть працював учителем у сільських школах. Згодом він виявив у собі хист до підприємництва й після закінчення заслання вирішив не повертатися до Одеси. Колишній революційний агітатор несподівано захворів на «вірус» капіталізму. Побачивши перспективи, які відкривала Сибір, він оселився з родиною в Томську й заклав підвалини справи, яку згодом так успішно розвинув його син Яків. Університетами Якова Ілліча стали знання, здобуті в початковій школі, передані батьком і матір’ю, а також сама життєва практика й підприємницький досвід.

Варто зазначити, що Яків Ілліч приділяв багато часу самоосвіті й особливо цікавився тонкощами управління підприємствами. Його, зокрема, непокоїли такі питання: як зробити процес керування більш ефективним? Яким чином налаштувати саму систему управління так, щоб вона була єдиною та зрозумілою для людей із різних регіонів? Адже те, що цілком прийнятне в Томську, у Рязані чи Одесі часто йшло зі скрипом — у цьому Яків Ілліч не раз переконувався на власному досвіді. Він міркував над тим, що добре було б створити в управлінні щось таке, що однаково ефективно діяло б і для корінних мешканців, і для представників різних народностей та віросповідань. У 1913 році Яків Ілліч придбав щойно видану книжку свого тезки Якова Перельмана — «Захоплива фізика», яка згодом стала для нього настільною. Вона вразила його простотою викладу матеріалу й породила надію, що, можливо, в недалекому майбутньому з’явиться щось подібне і в галузі управління підприємствами.

Постоявши деякий час біля вікна, Яків Ілліч попрямував до письмового столу. У самому його центрі лежав великий, грубий зошит у шкіряній обкладинці бурштинового кольору. Цей зошит Яків Ілліч нікому не показував і категорично забороняв у нього заглядати. Він зберігався в окремій шухляді письмового столу під замком. Усі в домі знали: час від часу Яків Ілліч зачинявся на ніч у своєму кабінеті й довго сидів над зошитом, щось туди занотовуючи. Але що саме — залишалося таємницею. Якось він забув зошит на столі і покоївка, прибираючи, наважилася зазирнути всередину. Відкривши товсту шкіряну обкладинку, вона побачила чорнильний напис великими літерами на першому форзаці: БАТІГ І ПРЯНИК. Покоївка, дівчина грамотна, напис прочитала, ойкнула, тричі перехрестилася, поспіхом захлопнула зошит і відтоді подібних вільностей собі більше не дозволяла.

Яків Ілліч сів за письмовий стіл і вимкнув настільну лампу, що горіла всю ніч. Він був дещо знервований — постукував пальцями по стільниці. Окрім питань управління, його непокоїло ще чимало іншого. Насамперед — політична ситуація в країні. Лютневе повалення царя в 1917 році Яків Ілліч сприйняв прихильно. Але тепер він чітко бачив неспроможність Тимчасового уряду і боявся наближення хаосу. Найнеприємнішим для нього було те, що він зовсім не уявляв, що може статися в разі краху чинної влади. Для ділової людини така невизначеність була неприйнятною й нагадувала становище лоцмана, який намагається провести судно крізь мілини та рифи наосліп — без карти, покладаючись лише на диво. До політичних тривог додавалося ще й занепокоєння за родину. Яків Ілліч був одружений і мав трьох синів: Адама, Еммануїла та Міхаеля. Молодшому, Міхаелю, рік тому виповнилося двадцять, і тоді ж Яків Ілліч відправив його на навчання до Америки. Яків Ілліч мав особливий інтерес до штату Техас — після прочитання книжок Майн Ріда й ковбойських оповідань О’Генрі. Коли він дізнався, що там з’явився новозаснований університет, вибір було зроблено негайно, й у 1916 році Міхаель вирушив на навчання.  Міхаель писав, що вчитися нелегко, але він вигадав для себе приказку, якою підбадьорювався в складні моменти: You never fall over, Mr. Mozgover. Міхаель був улюбленцем, із ним Яків Ілліч пов’язував певні надії на майбутнє, і це додавало краплю оптимізму в батьківські хвилювання.