Думки про "МехТ"

Космос. Ота чорна безодня, якою звикли називати нікому непотрібний простір між планетами, зірками та галактиками. Місце суцільної нудьги й забуття. Єдина унікальна така місцина, де можливо забути куди ти прямував і навіщо. 

Близьким до цього був наш герой, з гордим ім’ям, Вольф-Керн Пассат, уродженець Землі, але по факту, незрозуміло хто. Він був людиною. Інші раси поки в космосі не зустрічалися. Він був чоловіком, що не менш важливо. Він був чорноволосий, з довгим тугим волоссям, яке зазвичай зав'язував у практичний хвіст, кривим носом й будемо казати відверто, не надто вдалим з народження обличчям. І хоча вже було названо чимало фактів про його особистість та зовнішність, але забули ми зазначити головне…

Те, що й стало основним фактором його участі у цій історії. 

За фахом він - Антронер або ще їх в народі кличуть: гвинтокрутами, залізобоями, металярами й іншими усілякими словами, які зазвичай люди його професії сприймають, як образу. Чим же він займається? Ну, усе здебільшого походить з назви, хоча іноді здається що найменування для цієї професії придумали так само спонтанно, як її саму. 

Якщо простими словами, або якої думки дотримувався сам Вольф: то він дещо інспектор, дещо мисливець, дещо слідець, і малу крихту -   жнець, своєю суттю. Все ще незрозуміло? Отож бо. Хіба з самого спочатку на таке розраховують? Але все ж, давайте потроху вносити ясності…

Роботи – корисні розумні машини, кожна модель яких розробляється спеціально під певну задачу або обставину, з максимальною ефективністю й найменшим ризиком для людини користувача. Такий основні закони робототехніки був закладений від початку.

А ще, роботи не старіють, не просять підвищення зарплати, не хочуть відпусток, не беруть вихідний, щоб пережити складний період в житті, не бастують. Машина з погляду роботодавців - найкращий працівник, і щодо цього дебатів бути не могло.

Прямим словом, робот– від слова раб, але більш гуманного, так, як експлуатувати надміцні сплави можна набагато довше й активніше, аніж якусь там дряхлу людську плоть…

І роботам не потрібна їжа, не потрібен сон, не потрібна тепла ванна чи хоча б якась базова гігієна. Роботам не потрібні перекури, відпочинки, вони не йдуть в декрет. Все вище сказане, замініть максимум п’ятьма хвилинами техогляду на місяць, так і побачите різницю.

Та врешті-решт, вони не в змозі прийти в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння на роботу. Завжди при світлому штучному розумі. Раціональному налаштуванні.

То які можуть бути мінуси у цих дивовижних творінь? Чому люди досі залишаються при справі? Чому Вольф досі при справі? Чому його роботу не доручити роботові? І ось тут виявляються нюанси…

Роботи хоч і не потребують відпочинку, але техогляди їм необхідні регулярні, ті самі 5 хвилин щомісяця, кому їх шкода, але все таки – вони обов’язкові. Також, очевидно, роботи працюють інакше, ніж люди. Ніколи не спати і не їсти теж потрібно мати ресурс, а ще було б краще мати аналог цим джерелам енергії. Такий існував – постійний керований ядерний синтез. Кожен робот має ядро, як кожна людина народжується з серцем, зазвичай. У ядрі постійно відбувається процес ядерного синтезу, що й живить робота роками, десятиліттями, століттями, скільки витримає його каркас. Таке джерело енергії дарує роботам фактичне безсмертя, порівняно з їх смертними творцями. І взагалі, чому вони мають помирати, як люди, якщо ніколи не народжувалися? Чи збір на заводі надпотужного чіпу-аналізатора, за менш ніж 10 секунд, можливо до цього прирівняти ? Хто б був достатньо мудрий, щоб дати відповідь…

Буденність ж була такою, що безсмертними роботи вочевидь не були. Зарікаюся, люди ніколи б на таке не пішли. Ще чого, дарувати щось, комусь задарма… Безсмертя потрібно заслужити, і поки саме людство його не заслужить, куди там іншим прагнути до нього?

А почалося все це з компанії МехТ – спочатку проривної групи молодих, заряджених оптимізмом інженерів-ентузіастів, і мегакорпорації зараз, монополіста у сфері робототехніки, окрім якої роботів майже ніхто не виготовляє.

МехТ завжди славилися своїм «консерватизмом» в питанні основного призначення їхньої продукції, роботів: їх прав та обов’язків. Вся уява штучного інтелекту робота розробленого МехТ, ґрунтувалася на основних законах робототехніки, так само як мозок віруючої людини, на Божих заповідях. Але робот ніяк не міг зневіритися, не міг оступитися, не мав права на помилку. МехТ були категоричні. «Робот, що помилився, машина що дала збій, що підірвала довіру користувача до себе хоча б раз... Чи може вона в такому випадку взагалі називатися машиною, злагодженим механізмом?» - такі відгуки в свій час надавали на інтерв’ю представники компанії, що, вочевидь, не рятувало їхніх роботів від технічних несправностей чи критичних помилок в логіці.

Хоча не зважаючи на це, МехТ були праві. Не потрібно забувати, вони були в першу чергу корпоратами-торговцями, а вже потім, прогресивними винахідниками. Усі ймовірності результату, що міг у них вийти під кінець, могли бути для них  фатальними. Тому, МехТ були обачні, наскільки це взагалі можливо, але не менш сміливі, кожного разу встаючи на свій тернистий шлях, просуваючи на ринок новітні, до цього дня небачені моделі роботів.  

МехТ – стало синонімом до слова «робот», тому, що це вони уклали основу, або ж вони її віднайшли та якісно видозмінили, зробивши нарешті гармонійний ідеал. Вони звели усе до одного розуміння. Вони – засновники світу майбутнього, яким його з дитинства бачив Вольф-Керн. І все вище сказане – ніщо інше, як його думки, знання й роздуми, про його керівництво, про компанію в якій він працював більше року. Уся його складна думка про МехТ.  

А, якою була думка у Вольфа стосовно його роботи? Чи задумувався він, що йому потрібно робити, чи що він вже робив стільки часу, але ніяк не міг пригадати?

Металевий скрегіт, чималі парові виверження то тут то там, виючий звук лазерних різаків та однотонний скрегіт тисяч гідравлічних рук, які влаштовувалися прямо по конвеєру, що здавався безкінечним. 
Вольф пригадував свої двоякі враження, коли він вперше опинився у справжньому, працюючому на усі потужності заводі МехТ.