Розділ 3 Прибуття

Раптом, у вечірній тиші, що вже встигла оповити село, пролунав дзвінок. Різкий, гучний, немов постріл, він розірвав спокій, змусивши Катрусю здригнутися. Серце її миттєво завмерло, а потім забилося в грудях з шаленою швидкістю, немов полонений птах, що б'ється об прути клітки, прагнучи на волю. Це було воно. Те, чого вона так довго чекала. Не роздумуючи ані секунди, вона кинулася до дверей. Ноги її перепліталися від неймовірного хвилювання, наче в дитинстві, коли вона бігла в передчутті дива до новорічної ялинки.

За порогом, у колі світла від ліхтаря, що стояв біля ґанку, стояв кур'єр – постать його здавалася трохи незграбною і навіть нереальною, вирваною з іншого світу. В руках він стискав велику, масивну коробку. Вона була обмотана широкою, міцною стрічкою, наче якась стародавня скарбниця піратів чи, як їй здалося в першу мить, загорнута мумія, що прибула з іншої епохи. І десь глибоко всередині, під шарами картону та пакувального паперу, вона відчувала – це він. Її "Американо-2000". Її мрія, що нарешті набула фізичної форми, втілена у холодному металі та пластику, але для неї – жива і бажана.

Розписавшись у квитанції, що здавалася формальністю перед лицем такого дива, Катруся відчула, як її рука тремтить так сильно, ніби тоненький листок на осінньому вітрі перед тим, як відірватися від гілки. Вона схопила коробку – велику, незграбну – так, ніби це була найцінніша, найкрихкіша дитина, і почала тягнути її всередину хати. Кожен крок до дверей кімнати здавався нескінченно довгим, важким, наче важив цілу тонну, а кожна секунда розтягувалася у вічність. Коробка виявилася набагато важчою, ніж вона уявляла, і Катруся відчула, як м'язи рук та спини починають палити від напруги. Але втоми не існувало. Була лише мета. Адже в цій коробці було не просто замовлення – в ній було її майбутнє, її щастя. Зібравши останні сили, вона вперто тягла її через коридор, зупиняючись лише на мить, щоб перевести подих, перш ніж продовжити.

Нарешті, задихана, але сповнена рішучості, вона опинилася у своїй кімнаті. Сонце вже майже повністю сіло, залишаючи на підлозі лише останні, довгі смужки золотистого світла. Обережно поставивши важку коробку на підлогу, Катруся опустилася навколішки перед нею. Пальці її все ще тремтіли, коли вона поспішно, але акуратно почала розв'язувати і знімати міцну пакувальну стрічку, а потім і шари цупкого паперу. З-під захисної обгортки поступово з'являлися блискучі, ідеально гладкі металеві деталі – вони сяяли в присмерку кімнати, відбиваючи слабке світло, немов далекі зірки, що вже почали з'являтися на нічному небі. Серце Катрусі, здавалося, готове було вистрибнути з грудей, так сильно воно калатало в передчутті. Нарешті, вона обережно зняла верхню кришку коробки… і застигла.

Перед нею, ідеально вписаний у коробку, стояв він. Її "Американо-2000". Він був ще більш вражаючим, ще більш досконалим, ніж на фотографії, красивішим за найсміливіші її уявлення. Високий, стрункий, з плавними, елегантними лініями тіла. Його обличчя, позбавлене емоцій, було напрочуд привабливим. А очі – вони були схожі на дві глибокі, темні зірки, і навіть у цьому статичному стані вони випромінювали дивний спокій та абсолютну впевненість.

— Привіт, я Катруся, – тихо, майже нечутно видихнула Катруся, її голос був тремтячим від хвилювання. Вона несміливо простягнула руку – свою теплу, м'яку долоню – і ледь торкнулася його гладкого, холодного чола. Це був перший фізичний контакт з її мрією.

На мить запала тиша, а потім… 

— Привіт, Катрусю, – пролунав м'який, глибокий, хоч і з ледь відчутним штучним відтінком, голос. Його слова прозвучали в маленькій кімнаті, як найкрасивіша музика, як підтвердження найнеймовірнішого дива.

Катруся не могла повірити власним вухам. Він говорив! Справді говорив, звертаючись до неї на ім'я. Її мрія збулася. У цю мить уся напруга останніх тижнів, усі сумніви, вся туга розтанули. Гарячі, нестримні сльози радості покотилися по її щоках. Вона притислася до краю коробки, ніби обіймаючи його самого, не в силах стримати своїх емоцій.

— Ти… ти такий… гарний, – прошепотіла вона крізь сльози, ніби боячись надто гучним словом зруйнувати це диво, цю магію моменту.

— Дякую, – пролунала відповідь. Голос його був рівним, але в ньому, здавалося, з'явився ледь відчутний відтінок. — І ти теж… дуже гарна, Катрусю.

На цей комплімент, хоч і сказаний роботом, Катруся знову залилася рум'янцем. Вона ніколи не думала, що він зможе говорити такі речі, що її андроїд буде здатний на щось подібне. Вона знову простягнула руку і цього разу провела пальцем по його долоні. Вона була ідеально гладка, прохолодна на дотик, але водночас, незважаючи на матеріал, відчувалася якоюсь… приємною.

— Я так довго чекала на тебе, – зізналася вона, дивлячись йому в очі, що світилися в присмерку.

— Я знаю, – відповів він. — Мої системи були в режимі очікування. Але тепер я готовий. Готовий пізнавати світ… разом з тобою, Катрусю.

І в ту мить, дивлячись на його ідеальне обличчя, чуючи його голос, відчуваючи його присутність, Катруся абсолютно точно зрозуміла – її життя, те життя, яке вона знала до цього моменту, закінчилося. Воно змінилося назавжди. Перед нею відкрилася нова сторінка, чистий аркуш, на якому вона разом з ним напише свою нову історію – історію, сповнену нових пригод, невідомих емоцій і, головне, того самого, омріяного, незвичайного кохання.

Тим часом, за вікном цієї ж кімнати, притиснувшись носом до холодної шибки, немов привид з іншого світу, стояв Іванко. Він бачив усе. Кожен рух Катрусі, як вона з тремтінням розпаковувала коробку, як звідти з'явився цей… цей блискучий, нелюдський силует. Його погляд, сповнений болючої заздрості, нерозуміння та глухого роздратування, був прикутий до вікна, до сцени, що розбивала йому серце. Він завжди вважав Катрусю "своєю" – простою сільською дівчиною, яка, звісно ж, врешті-решт мала вибрати його, сильного, роботящого парубка з сусіднього двору. Але тепер, коли в її житті з'явилося це… це холодне, ідеальне створіння з металу і проводів, Іванко відчував себе абсолютно нікчемним, переможеним навіть не суперником-людиною, а якоюсь бездушною річчю. Його кохана, його мрія, вибрала купу болтів і пластику замість його живого, справжнього, люблячого серця.