Початок

ДИСКЛЕЙМЕР / ПРО АВТОРСЬКІ ПРАВА

Усі права на дану книгу, включаючи текст, сюжет, персонажів та будь-які інші елементи твору, належать виключно її автору Герцогу Фламбергу .

Цей твір захищено Законом України "Про авторське право і суміжні права" та міжнародними угодами про захист інтелектуальної власності.

Жодна частина цієї книги не може бути копійована, відтворена, розповсюджена, передана, адаптована або використана в будь-якій формі та будь-якими засобами (електронними, механічними, шляхом фотокопіювання, запису чи іншими) без отримання попереднього письмового дозволу від правовласника.

 Будь-яке розміщення даного твору (повністю або частково) на будь-яких інших інтернет-ресурсах, файлообмінниках, торент-трекерах чи інших платформах без прямої письмової згоди автора суворо забороняється і є порушенням авторських прав.

У разі виявлення фактів порушення авторських прав, включаючи несанкціоноване копіювання, розповсюдження або будь-яке інше неправомірне використання цього твору, винні особи будуть притягнуті до цивільної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством України.

Автор залишає за собою право вживати всіх законних заходів для захисту своїх прав.

 У тихому селі Олексинець, що розкинулося поміж мальовничих пагорбів, де час, здавалося, завмер, жила дівчина на ім’я Катруся. Її очі, глибокого кольору весняного неба після дощу, не просто дивилися на світ — вони шукали. Шукали щось більше, щось незвідане за знайомим обрієм сільських хат та безкраїх ланів.

Кожен світанок у Олексинці був схожий на попередній: мелодійне мукання корів, що виходили на пашу, дзвінкі голоси півнів, приглушений гомін перших господарів. Вечори ж приносили з собою затишок з тихим тріском дров у челюстях печі та запахом свіжого хліба. Життя Катрусі було сповнене цієї передбачуваної рутини, дня за днем, схожих, як дві краплі води. Вона прокидалася рано, ще до сходу сонця, йшла доїти корів, відчуваючи під пальцями їхнє тепле вим'я. Потім був город – священне місце, де волога земля приємно холодила долоні, а бур'яни здавалися вічним ворогом, який ніколи не здається. Вечорами, коли стомлені руки нарешті відпочивали, Катруся сідала біля старого, відполірованого часом самовара. Бабуся розповідала казки – про відважних лицарів, прекрасних принцес, далекі світи та неймовірні пригоди. Ці історії були для Катрусі вікном у інший світ, іскрою, що розпалювала полум'я мрій у її серці.

Хоча Олексинець був її домом, місцем, де кожна стежка, кожна квітка і навіть старий крислатий дуб біля криниці знали її ім’я та пам'ятали її дитячий сміх, Катрусі бракувало чогось невловимого. Її серце було як пташка, що сидить у затишній, але все ж клітці, тужачи за безмежним небом та вільним польотом. Вона не просто мріяла – вона прагнула побачити міста, де нічне небо освітлюється тисячами неонових вогнів, де вулиці гудуть від життя, а кохання спалахує раптово, як найяскравіша зірка, і горить вічно. Її уява малювала яскраві, деталізовані картини: далекі країни з екзотичними пейзажами, люди в дивному, незвичному одязі, звуки незнайомих мов.

Вона зачитувалася старими романами, що стояли на бабусиній полиці – пожовклими, з потрісканими обкладинками, але сповненими пристрасних почуттів, карколомних пригод та героїв, що кидали виклик долі. Кожна прочитана сторінка, кожен описаний герой чи подія знаходила відгук у її душі. У цих книжках Катруся знаходила не просто історії, а частинку себе – частинку своєї нереалізованої мрії, свого прагнення до іншого життя, яке здавалося таким далеким, але таким бажаним.