5

5

Четверо гарних людей (серед яких один ну майже людина) перетнули прозорий кордон між цим звичайним світом та тим, іншим.

Але нічого особливого в ньому не було, на перший погляд.

Перед мандрівниками розкрився високий темно-сірий металевий ліс з металевих вишень.

- Що це таке? - здивувався Святослав.

Дамір промовчав.

- Це металеві вишні. - взяла на себе ініціативу Роксолана. - Тут я вперше зустріла Даміра.

Подробиці Роксолана вже не почала уточнювати.

- Дивно... - прокоментувала Єсенія. - А де ж вівтар?

- Він там. - показав напрямок Дамір. - Біля ложі.

- Ми тут ще й спати будемо для обряду? Чи чимось непристойним займатися? Для того ж самого обряду? - уточнив Святослав.

- Ні. Ви точно ні. - пояснив Дамір.

- Тоді хто? - здивувалася Єсенія та уважно подивилася то на Даміра, то на Роксолану.

- Дамір вважає, що мені треба лягти на ложу, щоб переміститися кудись. - пояснила Роксолана.

- Куди? Переміститися... Невже це не той світ, який ми шукали? Є ще один портал та ще один світ? - намагалася з'ясувати Єсенія.

- Це все - портал. Який веде в інший Всесвіт. - пояснив Дамір. - Ви залишитеся тут, а ми з Роксоланою пройдемо крізь портал.

- Що? Я нікуди свою подругу не пущу! - заявила Єсенія.

- Думаю, нічого страшного не буде. Просто подивлюсь, як все відбувається, і повернусь. Думаю, далі цього таємничого лісу я не піду. Нічого не буду. Просто ляжу на це ложе, подивлюсь, що буде, та й все. - намагалася заспокоїти подругу Роксолана.

- Я приляжу поруч. - попередив Дамір. - Я не залишу Роксолану одну.

В якийсь ступор увійшли супроводжуючі...

- Ви ж чули, Дамір мене не залишить, він приляже поруч. - нагадала Роксолана.

- Ви ж хоча б попередьте, коли нам відвертатися. - попросив Святослав.

- Та де ж вівтар? Я його не бачу? - не заспокоювалася Єсенія.

- Ось. Пішли за мною. - показав шлях Дамір.

Через п'ять хвилин вони увійшли у металевий ліс, ще хвилин десять - і перед ними відкрилася галявина, на якій стояв такий же самий, яким усе тут було, металевий вівтар, а поруч металеве ложе. 

З одного краю ложа лежала металева маска-шолом кішки.

- А це для чого? Щоб стати металевою кішкою? - поцікавилася Єсенія.

- Типу того. Це треба буде надягти Роксолані, щоб безпечно пройти увесь портал, перетворившись на металеву кішку. - пояснив Дамір.

- Ви, мабуть, розігруєте нас. Десь тут заховані камери, які знімають реаліті-шоу, мабуть, наживо, а потім ми будемо дивитися запис та думати, які ми дурні, що повелися та повірили у всі ці казки. - прокоментував Святослав.

- Та нехай. Мені подобається ця казка. І тим паче завдяки ній ти робив мені пропозицію. - висловилася Єсенія.

- Нам би хоча б повернутися додому неушкодженими та живими після цієї казки. - похмуро проговорив Святослав. - Мені тут не подобається. Гайда до вівтаря, пройдемо обряд, подивимось обряд Роксолани та швиденько додому. Занадто далеко ми відійшли від міста. Хоч містечко маленьке, але мені у ньому спокійніше, ніж у цьому лісі, тим паче в його металевій частині. Коли залишимо його, треба буде подзвонити одному знайомому, нехай вивчає цю аномалію. А мені вона вже набридла.

- Тоді прошу до вівтаря. Я проведу обряд одруження. - запросив Дамір.

- Чому тут лише одні вишні? - задалася питанням Єсенія.

- Бо в моєму королівстві ростуть лише вишні. - відповів Дамір.

- Ви дивний. Дуже дивний. - зробила висновок  Єсенія. - Куди нам вставати? 

- Сюди.

Святослав та Роксолана встали поруч з вівтарем

Дамір почав::

- На перехресті двох світів ці двоє вирішили одружитися. Вони кохають один одного. Отже, я бажаю їм щастя та проголошую їх чоловіком та дружиною. Можете закріпити свій шлюб поцілунком.

Святослав та Єсенія поцілувалися.

- Тільки не думай, що це буде єдиним обрядом, який підтверджує наш шлюб. - попередила Єсенія. - Коли повернемося у місто, у наше місто, обов'язково зайдемо у Відділ реєстраціє шлюбів чи як там він звучить, виберемо дату саме на урочисту подію, а не просто розпишемося в журналі реєстрації. 

- Добре. Я і не відмовлявся. Тепер ми чекаємо на вас, щоб піти разом звідси. - Святослав подивився на Даміра та Роксолану.

- Зараз почнемо. - попередив Дамір. - Лягай, Роксолано, та одягни цю маску.

Роксолана одягла металеву маску-шолом у вигляді кота та лягла на металеву ложу.

Дамір ліг на Роксолану, схопивши її за руки, притискаючись до неї всім тілом. Його ноги накривали її ноги, його руки покривали її руки, його тулуб лежав на її тулубі, лише головами тільки торкалися обличчям один до одного.

І одразу Дамір почав перетворюватися на металевий розчин, який накрив все тіло Роксолани якоюсь рідиною. Останньою розплавилася голова, увібравшись в цю металеву маску-шолом у вигляді голови кішки.

І все.

Кілька миготінь, немов зображення то пропадало, то з'являлося, то видно було Роксолану у темно-сірій рідині, то її не було на цьому ложі, - і все. Вона зникла остаточно.

- Що це відбулося? - запитала Єсенія у Святослава, який тримав її за руку.

- Пішли звідси! - наказав він.

І вони почали бігти з того місця, подалі від вівтаря та ложі, на якому нещодавно лежала Роксолана разом з Даміром.

Але через кілька годин їх ноги перестали бігти, перестали йти.

Святослав та Єсенія зупинилися, бо стали перетворюватися на металеві вишні.

І в цьому дивному металевому вишневому лісі з'явилося два нових вишневих металево-темно-сірих дерева.

Це Святослав та Єсенія.