4

4

Дамір ішов попереду, за ним слідувала Роксолана, позаду наздоганяли Єсенія та Світослав.

- А що ми повинні побачити? Я так і не зрозуміла? - перепитала Єсенія.

- Який таємничий портал, де змінюється простір. - пояснила Роксолана. - Портал у інший Всесвіт.

- Що? Це може бути небезпечним? - запитав Святослав.

- Ні. - сухо відповів Дамір.

- Я вас покликала з собою, бо мені одній якось страшнувато дивитися на це диво... Якщо воно, звісно, існує. - прокоментувала Роксолана.

- Ти, подруго, коли нас заманювала сюди, якось по-іншому називала причину прогулянки... - засумнівалася Єсенія. - Ми так далеко дійшли, але для чого. Ти говорила, що десь в лісу якась таємниця, яку нам хоче розкрити Дамір. Що це пов'язано з легендою появи тут цього лісу та міста біля нього. Що буде цікаво. А ми вже далеко зайшли, майже в саму глибину лісу, а нічого цікавого, крім небезпечних заростей та чагарників не зустрічаємо. Ти що? Замовила наше вбивство? Що ми тобі поганого зробили? І взагалі, чия це була ідея?

- Піти сюди чи покликати вас? - уточнила Роксолана.

- Піти сюди. - чітко проговорила Єсенія.

- Даміра. - також чітко відповіла Роксолана.

- Звідки взагалі взявся твій Дамір? Скільки днів ти його знаєш? Вибачте, Даміре, але ми вас уперше бачимо. - перепросила за своє питання Єсенія.

- Один. - промовила Роксолана.

- Що? - не зрозуміла Єсенія. 

- Один день. Точніше, одну добу. - пояснила Роксолана.

- І ти покликала нас піти у саму гущавину лісу з незнайомцем? - запитав Святослав. - Роксолано! Це - несерйозно. Ризиковано. Безвідповідально. Одна річ ризикувати собою, інша справа - тягнути у прірву ще своїх друзів. Ех, як ти могла.

- Мені цікаво, яка то таємниця. А самій страшнувато йти дивитись. А ви мене підтримаєте у важку хвилину. - сказала Роксолана.

- Ні. Бо ми повертаємося. - чітко заявив Святослав.

- Ви заблукаєте. Ви - міські жителі, ви не розумієтеся на лісах та орієнтації у просторі, а я тут виросла. Ви заблукаєте. А я тут все знаю. - заявила Роксолана.

- Все знаєш? Тоді навіщо тобі Дамір? Що він тобі може показати таке, чого ти не бачила в цій місцевості, в якій виросла? - засипала питаннями Єсенія.

- Я дійсно потрапила у портал і вийшла випадково в інший простір. Тут є те, чого я ніколи раніше не бачила за все своє життя. І Дамір - не маніяк, щоб думати, що він завдасть нам шкоди.

- Тоді навіщо ми тобі, якщо ти так думаєш про свого Даміра. Все, Єсеніє, йдемо звідси. Роксолано, ти дійсно орієнтуєшся в цій місцевості. Ти нас завела сюди, ти й виводь звідси. Далі вглибину лісу ми не підемо. - вимагав Святослав.

- Вибачте мене, але підіть зі мною. - попросила Роксолана. - Тут щось особливе. Дамір особливий. Він - не зовсім людина.

- Ти - божевільна. Єсеніє, я не дозволяю тобі спілкуватися з цією божевільною жінкою.

- Коли одружишся зі мною, тоді і зможеш з мене вимагати, з ким мені дружити, з ким спілкуватися чи ні. - звернулася Єсенія до Святослава, а потім переключила погляд на Роксолану. - Подруго... ти нас... 

- Підставила. Пішли звідси самі. - наказав Святослав.

- Тут трохи залишилося. Вам самим буде цікаво. Бо я такого ніколи не бачила... - нерішуче вмовляла Роксолана.

- Ні! - стояв на своєму Святослав.

- Ми прийшли. - втрутився в розмову Дамір.

- Куди? - перепитала Єсенія.

- Ось портал. За цією пеленою простору. - показав рукою Дамір.

- Ти брешеш. Тут нічого немає. - в якості доказу Святослав зробив кроки вперед у цей нібито граничний простір.

І Святослав огорнувся якось прозорою пеленою, яку швидко подолав. Дівчата на нього дивилися ніби через матове викривлене скло, яке колись ставили на стратегічних об'єктах, щоб ворог з літака не міг сфотографувати креслення (чи це такий жарт про скло гуляє просторами думок). 

Переляканий Святослав повернувся.

- І що? Що ти віддув? - поцікавилася Єсенія в нього.

- Та якось нічого особливого, крім того, що ви були ніби за брудним склом. - відповів Святослав.

- Єсеніє, ну цікаво ж? Підемо. Цікаво ж, що там є... - намагалася вмовити Роксолана.

- Це небезпечно. Треба покликати сюди науковців - нехай досліджують цей простір. Треба бути відповідальними. І тим паче несу відповідальність за себе та за майбутню свою дружину. І за наших майбутніх дітей. - Святослав наполягав на своєму.

- Святославе!... - вигукнула Єсенія. - Ти хочеш одружитися зі мною? А коли ти планував мені зробити пропозицію?

- Та й давно. Але якось не знаходив слушної нагоди про це сказати... Отже, ти про це дізналася, тоді не буду тягнути... - Святослав став на коліна та дістав з кишені коробочку, відкрив її та продемонстрував обручку. - Ти вийдеш за мене заміж?

- Так! Так! Та! Вийду! - зраділа Єсенія.

Та й обійняла свого коханого.

- Там є вівтар, на якому можна виконати обряд одруження. - між ділом повідомив Дамір.

Тиша...

Бо ці двоє закоханих замислилися над пропозицією.

- Я хочу подивитися на той вівтар. - порушивши тишу, попросила Єсенія.

Святослав подумав та виніс свій вердикт:

- Добре. Веди нас, Даміре, до того вівтаря.