новела

Чоловік йшов вулиці оживленого міста, сотні обличь мерехтіли перед очима. Холодний верчений вітер розвив поли його чорного пальто. Він зупинився напроти закладу, над входом сяяла неонова вивіска. Злегка відсунувши воріт свого пальто, його долоня лягла на упаковку цигарок, яка находилась поряд з лазерним пістолетом. Дістав одну цигарок, він зжав її між металевих зубив. Легка іскра спихнула в клацанні його пальці, запалив тютюн.

Чоловік увійшов у паб, де лунала гучна музика. Він йшов скрізь натовп, розсував тіла які звивались під ритм. Цигарка повільно тліла в його зубах. Підійшовши до дівчини, які пила лазурний напій за своїм столиком, чоловік сів поряд, жестом заказував собі напиток. Хлопчинка, який працював барменом, тут же достав із під бару скляний келех.

– Чого тобі треба?

Звернулась дівчина до чоловіка, роблячи невеликий глоток свого напитку.

– Ти и сама чудово знаєш. Мені потрібен цей модуль.

– Я тобі вже давала три наводки. Невже ти впустив усі?

Хлопець поставив келех з бордовим напитком, який злегка пінився. Долоня чоловіка обхватила скло, підносячи келех до губ.

– Нажаль. Тому мені потрібні ще одні координати.

– Ти ще за минулі не розрахувався. Так що спочатку гроші, потім пісня.

– Ти їх отримаєш, коли я отримаю цей клятий модуль.

– Невже вона й правда настільки дорога для тебе? Вона ж усього машина.

– В неї серце більше за твою.

– Але вона робот.

– А ти холодніша за сталь, і що тепер?

– Хех, навіть не уявляєш наскільки ти правий. Добре. Будь по твоєму, гроші потім занесеш. На заході міста, серед нетрів помітили ще одного з таким модулем. Тобі потрібен робот с рожевими очима та жовтою фарбою. Не втрать ще одного, Срейд.

Наступного дня, Срейд вже стояв біля західних нетрів. Цигарка тліла зажата в його зубах. Спогади нахлинули хвилею, наче все життя пронеслося перед очима. В нього не було часу на давно минувші дні, треба йти. Викинув цигарку, мужчина зробив перший шаг до своєї цілі. Він повернувся туди, звідки намагався втекти.

Срейд йшов повз сірі будинки, стіни яких покривались мохом, цегла тріскалась під впливом часу та природи. По вузім вуличкам ходили люді в брудному, рваному одязі, деякі зовсім ходять босі, а маленькі діти бігають голяка, не відходячи далеко від своїх батьків. Серед них інколи траплялись роботи, які були зроблені з запчастин різних різновидів, так ліва рука робота могла дуже сильно відрізнятися від правої. На вулиці стояв невеликий сморід гнилої їжі та відходів, які були розкидані вздовж вулиць.

Срейд зупинився біля якоїсь забігайлівки, у двері в яку сидів п’янчуга. Він хропів собі під ніс, міцно вчепившись у порожню пляшку. Над входом висіла вивіска, намальована фарбою чорна кішка з пляшкою. Чоловік увійшов до місцевого бару, и букет з противних ароматів вдарив йому у ніс. В забігайлівки сиділи люди, в кожного з них була зброя, хтось її демонстрував, хтось невдало ховав. Срейд підійшов до бару, сівши на стілець, він оглянув асортимент.

– Чого вам?

– Випивки, та інформація.

– Все має свою ціну.

– Розумію, ти отримаєш свої гроші, якщо я отримаю бажане.

– И чого ми бажаємо?

– Інформацію. Я шукаю робота, жовтого та з рожевими очами. Чув є десь тут один такий. И ти вже третій, хто його шукає.

Відчув, що хтось підходить з заду, Срейд вихопив свій пістолет. Роздався гучний постріл. Кремезний чолов’яга з лисиною, впав на підлогу, з кулею в лобі та ножом в лівої руці. Срейд не поспішаючи окинув поглядом всю забігайлівку, вишукуючи бажаючих повторити судьбу "Щасливчика".

– Мене цікавить лише місце. Я отримаю бажане, ти гроші. Усі в плюсі

– Його шукали люди з корпорації Лейка. Вони пішли до старих заводів. Можливо він там.

Срейд лише узяв чийсь напій, та поклав на бар стопку банкнот, яка б запросто перекрила витрати на будь-який напій. Повернувши пістолет на місце та діставши цигарку, він вийшов на вулицю, де його зустріла ціла купа переляканих поглядів. Чоловік лише повернув на п’ятках, та пішов у своїх справах, залишаючи по собі купу переляканих людей, та мертву людину.

На горизонте з’явились старі заводи, частина вікон були вибити, з усього лісу труб, цілих лишилось вид сили десяток, а то й менше. В деяких заводів обвалилась криша, або одна чи декілька стін. Серед цих руїн шастали люди та роботи, розфарбовані в білий з фіолетовим кольори. Озброєні гвинтівками, та машинами з кулеметами, вони перекрили усі входи та виходи з старого комплексу. Над усім цім, плавно плели гелікоптери, вишукуючи свою здобич чи порушників кордонів.

У Срейда не було вибору, йому потрібен був модуль, який був десь там, за солдатами корпорації, всередині робота. Він вишукував можливість проникнути в на територію старих заводів, здавалось корпорація подбала про всі можливі проходи. Тому чоловіку нічого не залишалося, як ризикувати, дочекатися темряви або спробувати зараз проникнути, коли сонце й не думає ховатися за горизонтом. Роздумуючи, Срейд не поспішаючи обходив територію, оглядаючи старі заводи. Він розмірковував над своїм планом проникнення, йому не в перше проникати на територію ізольовану корпорацією, тому це було більше ділом практики, та часу.

Сонце вже починало заходити за горизонт, за час свого обходу, Срейд не раз та не два чув постріли, корпорація відстрілювала таких як він, бажаючих отримати той клятий модуль. Відчуваючи, що його час спливає, чоловік в останній раз окинув поглядом місцевість, вирішуючи де буде найкраще проникнути на територію заводів. Користуючись моментом, коли гелікоптери відійшли на дозаправку, оскільки паливо почало закінчуватися, Срейд вирішив пройти через одну з многих дірок в заборі, які інколи перевіряли патрульні.

Проникнув на територію заводів, він йшов за своїм відчуттям, воно завжди приводило його до цих клятих роботів. Срейд не міг пояснити це, коли він неподалеку від модуля, його просто щось веде до нього, але завжди в останній міг. Сподіваючись що в цей раз встигне, чоловік вже поспішав, що було можливості, намагаючись не потрапити на очі патрулів. Весь час, він оглядався, перевіряв де люди корпорації та чи не прибули ще гелікоптери.