Метал, Дівчата, Вайб
Вірш 3. Розірвані кайдани
В тінях, де тиша волає у ніч,
Я звик до уламків розбитих видінь.
Тюрма кам’яна, де не видно облич,
Безодня за горло бере і мовчить.
Її шепіт манить, благає лишити,
Та вільна душа не підкориться їй.
Зрадили, встигли надію убити,
Але я там, де надія у бій.
Руни на стінах диктують свій план,
Шлях до свободи крізь цей океан.
Крізь темряву й холод, дола невідомість,
За правду, що схована — в бій, у бездомність!
Порву ланцюги, зустріну цю ніч,
Не схилю коліна, з собою пліч-о-пліч.
У тиші німій мій дух закричить,
Щоб пекло спалити і сон зупинить.
Клинок у руці, я один проти всіх,
Воїн із каменю, вижив у снах.
Чудовиська виють, та вільний мій сміх,
І я не впаду, хай ковтають свій страх.
Її шепіт тисне, я вже не сліпий,
В лабіринті безумства свій шлях віднайду.
Я стану вільним, мій вибір міцний,
Я вирвусь на волю, хоч в пекло піду.
Руни на стінах диктують свій план,
Шлях до свободи крізь цей океан.
Крізь темряву й холод, дола невідомість,
За правду, що схована — в бій, у бездомність!
Порву ланцюги, зустріну цю ніч,
Не схилю коліна, з собою пліч-о-пліч.
У тиші німій мій дух закричить,
Щоб пекло спалити і сон зупинить.
Кожен мій крок — це палена сталь,
Та я підведусь, розіб’ю печаль.
Цей світ — не мій дім, згорить він до тла,
Я сам оберу, куди доля вела.
Всі посилання на мої проєкти, арти, та музику для занурення шукайте в моєму профілі. ❤️✨❤️
