Останній міф: сон Богині Сутінок
Маленька п'єса
в одну дію
Дійові особи:
Європа, Анемос (вітер), Фантом-Велет.
Дія I
Таїнство випадку подальшого
понурено сутінки тягне
Колисковим закляттям,
потойбічними мандрами опівночі.
Літній морок опівнічної долини пахне лісовими парфумами, та віддає чарівною гіркотою засушених трав для відьомського зілля. Палає рубінове багаття. Полонину застеляє їдкий туман святого кострища. На імпровізованому вівтарі чорної брили гасне третя, і остання, свічка.
Європа:
Повнолуння, помираю.
Я чаклунка, заклинаю.
Фантомом вию, закликаю.
Кров'ю сонця омиваю.
Заклинаю.
Сумуй лише по мені.
Я у твоїй голові.
Руками по крові.
Закликаю.
Ти будеш тільки мій.
Викраду твій спокій.
Викраду на покій.
Заклинаю.
Приворот Заклинаю.
Допиваю отруту.
Відчуй в жилах скруту.
Любов мою люту.
Допиваю отруту.
Приворот Заклинаю.
Ти моя сила!
Ти таємниця!
Ти моя Ме́та
Столітньої кари
Через обряд
В потойбіччя.
Заклинаю:
Любов на прокляття!
Заклинаю:
Дарую прокляття!
Заклинаю:
Любов, то прокляття!
Заклинаю. Заклинаю!
Заклинання святої колискової затихає…
Закляття — підземними трубами та барабанами грому, затамовує кров сонця і воно чорніє.
Захід згорає перламутром, та розсипається в темряві над полониною. З нічного неба, одна за одною, зникають зірки. Примари невагомими дотиками пестять веснянки відьми. Тендітні пісні фей, що притаїлися під капелюшками грибів на болоті, повільно віддаляються. Вітер темряви обтікає ведему, та підіймає її все вище й вище почорнілих небес.
Прокидається Фантом-Велет, егрегор земної смути. Виє свою самотню тугу, зализує травмований дар і сиреною несвітського жаху карає і страчує Анемоса на тисячолітній морок. Вітер зникає у вічній пустоті царства тіней.
Кінець