Частина 10. Ми будемо чарівниками!

Ми частенько ходимо гратися на дитячий майданчик. Його побудували недавно, а раніше на цьому місці теж було щось на зразок майданчику, тільки там була одна маленька гойдалка для малечі, пісочок і все, більше нічого. А зараз є багато чого: три гойдалки, дві з них для старших дітей, для таких, як ми з Катею. Ще поставили карусель на чотири сидіння: четверо сидять, а п'ятий – бігає і розкручує. Ще привезли цілий комплекс на висоті: там і гірка, щоб з'їжджати, і драбинки, щоб залазити, і рукохід, і кільця, щоб висіти на них. А для старших – стіл тенісний.

Для дорослих - п'ять тренажерів, ми теж на них катаємося, підтягуємося, висимо, їздимо. А круг майданчика плитками викладена доріжка, всі катаються по ній на велосипедах, самокатах і навіть на маленьких машинках. Одним словом, майданчик – клас!

Якось стало звичним, що ми набираємо цілий пакет зброї, і йдемо туди гратися. Там всі свої військові знаряддя я викладаю на лавку. Відразу збігаються хлопці, кожен озброюється і ми граємося у війну. Навіть малеча приходить і приміряє на себе нагрудник чи шлем, такі кумедні. Але основні гравці – хлопці старші, приблизно вісім-десять років. Ми бігаємо в кущах, ховаємося за гаражами, нападаємо, відбиваємо атаки, ходимо у розвідку. Справжня війна, але щоб ніхто нікого не ображав.

Тож якось сиділи я і Катя і розмовляли з Метом і Дечем. Розповідали їм про наш дитячий майданчик, як ми там граємося. Аж ось Деч підняв лапку вгору, а це означає – увага, я щось придумав! Йому часто спадають на думку різні ідеї, тому що він винахідник!

– Давайте пожартуємо з вашими друзями на майданчику, трішки їх розіграємо?! Хочете? Буде весело і цікаво! – сказав Деч – Ну що, згодні?

– А як?! Що будемо робити?1 – зашуміли ми, а Мет дивився на свого друга здивовано.

– Не тягни, розповідай, що придумав? – поквапив він Деча.

– Ми приходимо на майданчик усі разом. – розпочав Деч, як завжди по порядку. – я і Мет сидимо у вас на плечах, наприклад, ховаємося під комірцями. Ніхто крім вас двох, не знає про наше існування. Правильно? Чи ви вже похвалилися про нашу дружбу?

– Ні, ми нікому нічого не казали, чесно! – сказав я, а Катя на підтвердження моїх слів закивала головою.

– Добре! Тоді продовжую: ви пропонуєте своїм друзям відійти вбік, щоб ви не могли нічого почути, і загадати яке-небудь слово. А поки ви будете домовлятися, Мет перелізе на когось із них і заховається під чиїмось комірцем. – вводив нас в курс операції витівник Деч, – І коли Мет чує загадане слово, він каже його мені через передавач, а я кажу вам! Здорово придумано?! І все, що хлопці і дівчата будуть задумувати, ви відразу безпомилково відгадаєте!

– Класно! – прошепотів я, – тільки як же пояснити їм, як ми це робимо? Вони ж будуть допитуватись!

– А я знаю – скажемо, що ми чарівники! – радісно застрибала Катя.

– Точно, і всі повірять! Тільки про нас не кажіть ні в якому разі, домовились? – серйозно сказав Деч.

– Звичайно домовились, ми не підведемо! – запевнили мурахів ми з Катею і побігли до будинку, щоб відпроситися на майданчик.